Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Полуденок, світлив Олександер Пежанський. Щ О Ч И Т А ТИ ? Іванна Савицька: Ой верше мій, верше... Нариси з минулого й су часного Лемківщини. Видавниц тво ’’Ключі”. Кренфорд, Нью Джерзі, 1982. 80 стор. ілюстр. Роз мір: 20 х 20 см. Оце новий оригінально написа ний твір, збірка 18 нарисів з минулого й сучасного Лемківщини пера Іванни Савицької, знаної письменниці для ді тей (’’Серце”, збірка деклямацій для дітей, Фїлядельфія 1953; ’’Гість з неба”, Нью-Йорк 1955 та інші опові дання). Хто з читачів "Свободи” не знає її фейлетонів ”3 мого вікна”, або "Дружньої розмови" з ’’Народної Волі", коротких есеїв про різні проблеми на шого щ оденного життя. Наша письменниця народилася в с. Ялин не далеко Сянока в священичій родині, де провела дитячі та юнацькі роки. Не давно їздила вона туди, поглянути на країну свого дитинства, бо воно най більше й найвиразніше залишається в пам’яті, коли зрілий вік виводить лю дину зі стану безжурного життя під опікою батьків і приводить у тверду школу життя з різними радощами та смутками. Іванна Савицька їхала на свою вужчу батьківщину, бажаючи в своїй уяві побачити її такою, як опи сав Б. І. Антонич: Співучі двері, сивий явір, старий, мальований поріг. Так залишилися в уяві місця дитячих днів моїх. А збірку нарисів, написану в біль шості лемківською говіркою, назвала від знаної лемківської пісні, що стала немов провідною ниткою розповіді про трагедію Лемківщини, — симво лом важких переживань, що колись бу ли радісними в її молодості. Авторка здебільша описує красу лемківських краєвидів, а ще більше са мих лемків, їх характер, людей по божних працьовитих, згідливих, друж ніх, прив’язаних до своєї землі, а те пер розкинутих по землях Польщі та Совєтського Союзу. І устами лемків і сама розказує про прадавні звичаї і про особисті переживання. Про їхню віру тверду й непохитну, про віруван ня в цвіт папороті, що (як Івасюкова пісня аж з-під Львова розкотилася по цілій Україні), скріпляє віру в від родження Лемківщини й цілої Украї ни. "Мусиме ся Лемки, Бойки, Гуцули й Кияни разом тримати і дотля гляда- ти того квіту, дотля разом прагнути, покля в Карпацких горах и в гардих Київских лісах заквитне з крови зроджений вільний квіт Папортини”. (стор. 14). З великим пієтизмом, мистецькою формою авторка описує урочисті свята, приготування до них і ритуали, зв'язані з ними, як на Свят-Вечір, Лем ківську Велию, Різдвяний Вертеп, пише про Квітну Неділю, писання пи санок, Великий Четвер, Велику П'ят ницю і Суботу, Великдень, Облива ний Понеділок, про Свят-Іванську Со- бітку, притаманне Лемківщині пален ня вогнів і перескакування через них. Устами лемків або від себе авторка розказує про ці урочисті хвилини, що їх малою дівчинкою переживала ра зом із народом. З тугою за минулим розказує старий лемко про Велию: "Лем слонко зайде за гори, зийдеме ся вшитки Лемки зо широкого світа на то- ту нашу Велию... Зийдеме ся разом до єдной хижи, и тоти, што сут найбід- нійши, зашмарени в Сибірски сьніги, и тоти з-під Ґданьска, и з-під Ополя, и зо Санока дахто, и тоти, што за Вели- ком Водом.... Зийдеме ся, братове, вшитки разом хоц мисьльом, як не можеме инаци...” (ст. 59). Устами того таки лемка старого авторка оповідає про трагедію переселення лемків з рідної землі: "Смотриме ся вшитки, Лемки, на тото зьвіздисте небо и пи- таме ся єден другого: — Пречо нас Бог покарав и нас по сьвіті розшмарив, як ту полову? Можезме того Бога так не хваливи, як треба? Можезме медже со- бов за яку меджу воювали? Штос му- сит бити, же нас так доля по сьвіті ши роким шмарила”. Тут авторка разом із цілим українським народом підносить докір тим, хто так скривдив наш на рід. Разом із Лемками переживає авторка їх радощі і смутки, згадує і про особисті переживання з дитячих років, як також і сучасні. Вбилася в пам'ять участь в українському бого- служенні в Перемишлі в латинському костелі, на яке з’їздяться з довкілля, здалека і зблизька люди "робітничо- селянської кляси”. А ще більше хри щення 9-літнього хлопця, привезеного зі Львова. (”В новітніх катакомбах”, ст. 17-18). І пригадалася авторці мамина цитра, повірниця почувань і настроїв, яка залишилася в Угнові, теж тепер під Польщею. Цитра пропала, тільки кущ бузку коло зруйнованого приходства росте й бринить немов цитра. ("Цитра моєї мами”, ст. 19). Пригадує авторка перший гріх — забрала сусідовому хлопцеві ’’Вербовий прутик”, та звору шена проповіддю свого батька, мусі- ла віддати його. Також і година релігії — не вміла "Вірую”, сором перед бать ком. І першу любов згадує. Це той сам сусідський хлопець Славко, одно класник , поглядав на неї смутними очима і питав її: ”Хцеш, Яничко, кусь- цьок вівсяного ощипка? Мамичка мі 12 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1983 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top