Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наше листування Д о читачок „Н аш ого Ж иття 44 Давніше ми висилали пригадки залеглим передплатницям по певному часі. Тепер ми приневолені висилати їх негайно по вигасненні передплати. Цього вимагає від нас поштовий уряд, який обмежує дарову висилку числа. Тим часом дістаємо схвильовані листи від наших читачок із приводу того. А це є зовсім звичайна річ і американські видавництва такі пригадки завжди висилають. Це є навіть корисно для передплатниці, бо вона могла призабути реченець вплати. Отже просимо не гніватися за те, а прийняти це, як потребу впорядкованого діловодства. АДМІНІСТРАЦІЯ „НАШОГО ЖИТТЯ“ Наше листування дуже занедбане, багато листів жде на відповідь. Із де якими ще прийдеться підождати. Ви бачаємось. Не можемо стриматися від того, щоб не помістити, на поча ток, декілька приємних для редакції листів: „Кожного місяця нетерпеливо жде мо на наш гарний місячник »Наше Життя«. Редагований першорядно, оформлення прегарне, багато дуже успішних змін. Подяка та признання належиться, в першій мірі, пані Ре дактор (якщо вільно так назвати) Лясі. В цій, такій відповідальній, пра ці, бажаю Вам, Пані Редактор, перш за все витривалосте, багато терпели- вости в цім 1974 році. Славно, пані Лясю, прошу так дальше!" Оля Целевичева А тепер виїмок із листа виховної референтки Гол. Управи СУА Олени Климишин: „Розмовляючи про »Наше Життях в теперішній формі й змісті, чую самі похвали і тому вважаю за відповідне Вам про це написати і поґратулювати. З огляду на різноманітність тематики, має широке зацікавлення". Як досі містили ми тільки критичні листи, чи виїмки з них, а рідко по хвали, бо скромно, як годиться, хо вали їх до глибокої шухляди, но, й на дно серця, на те, щоб у потребі ними трохи покріпитися. Потреба на стала, ми листи друкуємо (частинно). Просимо порівняти їх до листа, од ного з багатьох, що їх до нас напи сала, теж, як Олена Климишин, з Ді- тройту, Анастазія Біловус: „Журнал »Наше Життя« таки неці кавий. Довгі статті, зівіти роблять йо го примітивним, нецікавим". Дальше подаємо в скороченні: не треба писати про чужих жінок (Мар- гарету Мід), а навіть стаття „Коляд ники" в Різдвяному числі їй не подо бається. (А ми про неї дістали стіль ки гарних відзивів). На кінець пише, що її 5 Відділ є на першому місці, якщо йдеться про передплатниць журналу, але: „Всі ті передплатниці говорять про журнал НЖ часто, ви- сказують своє невдоволення". Слід відмітити, що Анастазія Біло вус є референтною Н. Ж. і її завдан ням є приєднувати передплатниць та поширювати наш журнал. Прошу, по рівняйте ті різні опінії і вибирайте. Анастазії Білсівус ми винні відпо віді на ряд листів, це правда. Правда теж, що ми не помістили статтей, які вона присилала. Нам дуже важко від повідати на її листи. Вони говорять про те, що вона щира й гаряча па тріотка і це почування прямо зво рушливе. Але статті, які присилає, або вже десь були друковані, як, напр., промова адвоката Саварина на СКВУ, або теми вже опрацьовані (про мі шані подружжя і бюро „Мета"), або дістаємо накази, відозви та вказівки, як і що маємо писати. На думку Ана стазії Біловус, нам треба гарячих, па тріотичних слів. Навіть стаття про мистця Кричевського, батька україн ського стилю в будівництві, творця проекту державного гербу, на її дум ку, непотрібна. А нам здається, що кличі не будують і тим більше люби ти будемо те, що добре знаємо. Тому стараємося містити статті, які збага чують наше знання про Україну. Це ще далеко не всі проблеми, які підносить Анастазія Біловус. До ін ших повернемося. Дійшла до нас вістка, що пані Анастазія хворіє, тож бажаємо їй здоров’я. На все добре! Редакторка ЧОМУ ТАКИЙ БРАК СТИЛЮ? Маємо тепер багато хорових і тан цювальних гуртків і треба радіти, що наша молодь проявляє себе в тих видах мистецтва. Маємо змогу почу ти рідну пісню і любуватися танком, а також показати ці скарби нашої культури американському окружен цю. Та застановляє те, що зовнішня форма, себто стрій цих гуртів, не завжди стоїть на висоті. Якось недавно прочитала я в „Сво боді" допис п. І. Овечка п. н. „Ста рому воякові боляче" (9 листопада 1973 p.). Автор боліє тим, що наші танцювальні гурти так спотворюють народні, а особливо козацькі строї. Не краще виглядають, на його думку, й гуцульські строї, а жіночі то вже зовсім не дотримують ніяких правил... Оце дало мені поштовх написати про те до „Нашого Життя". Яким би то способом дійти до слуху наших ансамблів, щоб вони в своєму вигля ді дотримувались якогось стилю? А то боляче, як нераз бачимо наші ансамблі. Корсетки з декольтами та блискучими обшивками, підтички у дівчать доходять до нікуди. Останньо на сторінках преси появилась світли на хору, де пані були одягнені щось у роді стилізованого строю з ясними довгими шарфами аж до землі. Знов інший хор узяв плахтовий мате.ріял і примінив його у формі покутської горботки, ще й доповнив це все імі тованою зубчастою вишивкою на ву- ставках і підтичці. Хіба не бачимо, яка це мішанина стилю? Коли звернути молодим увагу на цей брак стилю, то один молодий танцюрист сказав дослівно таке: — Ви старі, а ми молоді йдемо з духом часу! Ми теж український на род і творимо щось нове!.. Ось і віз, і перевіз! Коли стилізуємо стрій, мусимо да ти есенцію стилю даної околиці. Ро зуміємо, що цей стрій треба влегши- ти, примінити до модерного вжитку. Але не можна спотворювати того, що створено віками. Та ще й зовсім не вмілими заходами. Думаю, що кожен ансамбль повинен мати когось, що слідкував би за його зовнішнім ви глядом, дбав про добре і вміло піді брані імітації матеріялів тощо. Я знаю, що про ці справи говорить ся і вони все є актуальні. Я свідома, що нічого нового не відкрила. Однак прикро дивитись, як на поважних ім презах бачите лиш ноги в „пенті- говз“, а там вище щось у роді народ нього або пластового чи сумівського строю. Думаю, що я не написала щось образливого, а написала лиш правду. Ірина Костинюк, Рочестер НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1974 11
Page load link
Go to Top