Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Хрестом розчинив двері до церкви. Рис. О. Ванчицька світла людських свічок, пуста ти ша його сповнилася радісним спі вом хору, небо, немов зрадівши, засяло зорями і ввесь світ напов нився великим урочистим гимном Воскресіння. Радісно дзеленькали дзвіночки на стовпі біля церкви. Не було дзвіниці, що колись у такі хвили ни гриміла дзвонами й сяяла бар вою світел. Не було дзвонів, ве личних дзвонів, що сповіщали ра дість Воскресіння в далекі просто ри. Та були дзвонарі і вони вміло творили радісний дзвін із малих дзвіночків на стовпі біля церкви, і під спів їх линули в небо й про стори воскресні гимни хору й на роду. Тиха ніч не тушила свічок у руках людей; вони тримали їх, як невгасний вогонь своєї віри та разом із зорями на небі творили одну сяючу радість неба й зем лі... У дзвіниці, перед закритими цер ковними дверима, отець Симон підніс догори хрест і врочисто о- повістив таке давно нечуте, доро ге і вічно-знайоме: „Христос во скрес із мертвих... “ Хрестом розчинив двері до церкви. Радісну оповість підхопив хор і могутнім співом поніс вели ку вістку над морем народу в уро чисту тишу Святої Ночі. — Нехай воскресне Бог і роз віються вороги Його...“ — про лунало в тиші ночі. — „Христос воскрес із мертвих смертю смерть подолав1'... •— ра дісно заспівав хор. Розкрилися двері церкви і сильне світло онов леною радістю залило входячих до неї людей. Тричі вітав отець Симон народ і тричі здригалася церква від гро мової відповіді з тисячних грудей. А тоді отець Симон зійшов до людей. Повільно й тихо вклоняю чись до всіх, із кадилом повним пахощів ладану, він ішов у най дальші кутки великої церкви, як символ походу у світ до народу, щоб сповістити скрізь радісну вістку: „Христос Воскрес!“ — Воістину воскрес! •— відпо відали, розступаючись люди, вкло нялися і з любов’ю дивилися на світлу постать свого знаного ба тюшки, отця Симона. А він, здавалось, не чув біль ше ні своєї ходи, ні самого себе, не жив більше цим ЛЮДСЬКИМ ЖИТ ТЯМ, лише чув одну велику ра дість у своїй душі, радість яка могутньою хвилею охоплювала його всього і виливалась у два короткі слова: •— Христос Вос крес! І він ніс їх своєму народо ві... А в одному кутку, загублена в натовпі народу стояла його дочка Ірина. Вона не бачила батька за стіною людських плечей, що тісно окружили її, лише чула час-від- часу його знайомий голос. Але ось люди розступилися і просто перед нею з’явився в і н. Уклонявся, кадив і говорив ра дісно і тихо, немов до неї самої: — Христос Воскрес! У блакитно-сяючих ризах, із квітами і трикірієм у руках, огор нутий хмарою пахучого ладану з кадила, з дивним надземним сяян ням на блідому лиці, він здавався Ірині ке її батьком, а символом віри духа його, що переможно з’явився перед нею у своїй най більшій красі... ...Перед її очима стає раптом ліс... За возом, повним дров, босий, оббризьканий грязюкою іде... Цей самий чоловік... І наспівує церков ні псальми... ...А ось він зігнутий над хідни ком, поміж купою каміння, за мащений пилюгою і глиною, насу нувши низько на очі кашкет, мо стить хідники... Люди проходять байдуже і знайомі не хочуть по мічати, а часом ще хтось штовхне, немов спіткнувшись на камінь... ...А це знов стривожений посе ред грязюки, з відстобурченими за пазухою грошима, спішить роздати їх людям, щоб не були вони в нужді, спішить не дивля чись на тривогу над містом, гур кіт ворожих літаків і гарматні стріли наступаючого фронту... Та кий марний, убогий і збитий жит тям... І такий великий у своєму терпінні й чесноті... ...І ось тепер... Той самий доро гий її батько... У світло-блиску чім уборі, з квітами й свічками в руках... Сяючий радістю, повний сили і краси! ...Такий, як колись, давно... Та ж борода, тільки засрі блена сивиною... Те ж шовкови сте, лише біле від сивини волос ся... Коли б не та сивина, що не мов освічує його тепер, здавало ся б, нічого не сталося... Ось та ж сама тиха радісна усмішка... Ті ж теплі, сяючі любов’ю очі... Зворушено, крізь сльози, Ірина дивиться в батькове дороге лише, сповнене тепер якимсь далеким від неї сяянням, і у відповідь шепче йому чудесний привіт. — Воістину воскрес!... — І чує в серці те чудо... І хочеться їй раптом упасти на коліна і покло- НАШіЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1972 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
