Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ірина Лаврівська Д в а приятелі (Оповідання, нагороджене на 12-ім Літературнім Конкурсі СФУЖО) мама і Юрчик. А песик наче кли кав: „Ходіть сюди, ходіть!" І дер щосили землю. Підбігли всі, слухають -— а звід кись, ніби з-під землі, чути сла беньке нявкання: „Няв, няв-няв..." Та так жалісно! В пивниці темно, нічого не ви дно. Засвітили світло, шукають. Ніде нема. -—- Варварко, Варварко, де ти? Слухають. Аж ось ізнову ти хеньке нявкотінкя, наче з-під зем лі. Муцик бігає з кута в кут, но сик при землі. Аж нараз десь зник наш білий песик... За хвилину показалась песяча голова — чорна-чорна, ніби з ко мина виліз; а в зубах у нього щось велике — майже таке вели ке, як він сам. — Це ж наша Варварка! -— Кри кнув Юрчик. — Де ж ти була?! Принесли кицю додому. Не ки цю, а побите, покалічене створін нячко, що майже нічим ні нага Коли Муцик був ще зовсім ма ленький, він познайомився з кицею Варваркою. Варварка була старша від Муцика, зовсім не хотіла бави тися з ним і навіть не звертала на нього уваги. Песик, мов білий клу бочок, підлазив до неї й тулився до її пухкої шерсти, обнімав її лапками і лизав її холодний носик. Варварка не приймала цих песто щів і тікала. А за нею йшов сум ний погляд песикових очей: „Не втікай, ти така м’якенька... Не вті кай, я тебе люблю..." Але Варварка поважно відхо дила, не звертаючи уваги на песи ка, що як білий клубочок, біг за нею. Тоді Муцик ловив її зубами за лапку, а кіт злісно пшикав і за пускав свої кігтики в песикову шкіру. Одного разу Варварки десь не стало. Один день, другий, вже й третій минув — а котика не бу ло. — Де наша Варварка?! Муцику, ти знаєш, де Варварка? А песик наче розумів... Почав бігати по всіх кімнатах, заглянув під фотель у спальні, де Варварка часто любила сідати, до кошика на білизну... Нема, ніде нема Вар варки! Нараз Муцик нащулив вушка... Став неспокійним. Ще раз прислу хався... Потім побіг під двері і — „Гав-гав-гав!" Випустили Муцика надвір. Він стрілою подався під кущ бузку... Ні! І тут нема. І знову став і вушка нащулив... Слухав. Видно, щось чув. Чи ві тер вістку про котика приніс?! Раптом песик, як блискавка, ки нз вся до вікна пивниці, сусіднього дому і встромив носик поміж за лізні ґрати. А може тут?! Носик нюхає вправо і вліво, а потім: „Гав-гав-гав!“ І Муцик почав лап ками дерти землю. Вибігла з хати Лідуня, а за нею дувало давньої чудової Варвар ки. Песик не відступав від неї ні на хвилинку. Лизав її вушка, лапки... А вона навіть не пручалась. Пев но, не мала сили. І відвезли ми кицю до лікарні. Там їй приладнали якісь металеві шпички, прикріпили одну ніжку до дощечки, дали якісь ліки... Ки ця Варварка, обмотана, мов баба Параня, лежала у своїм кошичку сумна — сумна... А Муцик увесь час був біля неї. Обережно водив мокрим язичком по гарячій голів ці хворого котика, тулився до нього і пестив... Котик муркотав і наче забував про свою недугу. А потім Муцик бігав до котячої тарілки й приносив котикові в зу бах шматочок м’яса. Варварка йо го вмить з’їдала; Муцик біг знову — і так до останнього шматочка... А коли котик зовсім видужав, вже більш ніколи не втікав від Муцика. Спали разом на канапці, притулившись один до одного. Варварка обіймала Муцика свої ми сіро-бурими лапками і вигідно вмощувала голівку на білім ко жушку песика. А потім вони бавилися разом. Тепер киця Варварка і песик Муцик — найкращі приятелі НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1972 29
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
