Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
великих поетів такі покреслені, що з трудом можна було їх від читати. То ж коли з поглиблен ням нашого знайомства й прияз- ни я одержала від неї до прочи тання її темний, мабуть у церато вій обгортці, зшиток поезії, я знайшла в ньому стрункі колони віршів. Вони були написані її вла сного рукою, чіткі, рівні, без ні яких зчеркань та додатків. Я за питала її скільки разів перепи сувала кожний вірш, заки він о- сягнув свою досконалу форму. О- лена з усмішкою, належною наїв ному питанню, відповіла, що во на не змарнувала ніодної картки цього зошиту пишучи ці вірші, бо створила їх у своїй пам’яті, звичайно серед ночі. Бувало, як не вистачало ночі, її вірш „дозрі вав" за дня і щойно як він „доз рів", вона клала його на папір у цьому чорному зошиті. Бувало -— звірювалася Олена, — вона вста вала серед ночі, щоб записати вір ша, не ждучи до ранку, хоч — до дала — „своїх віршів, після їх створення, я вже ніколи не забу ваю. Вони продовжувала Оле на — закарбовуються у моїй па м’яті і їх з неї ніяк не викинути, та всеж треба їх утривалити на папері". Олена плянувала видати вкорот- ці друковану збірку своїх віршів, але до того треба було їй ще -— на її думку — попрацювати, а ча си були несприятливі, тож відкла дала на пізніше. Я мабуть не помиляюся, коли скажу, що у той складний час „першої еміграції" Олена Теліга не написала ніодного вірша. її дні і ночі проходили, як казала, „на шуканні правди", а на ділі вона шукала доріг до поєднання своїх друзів і приятелів. Вони, розби ті на два табори, з кожним днем віддалювалися від себе. їй близь кими були обидва табори й вона кидалася від одного до другого, серед страшного напруження і хвилювання. Колись постійно у- сміхненої, хоч завжди гарячої Олени не можна було розпізнати. Вона билася, як риба об лід і це відбивалося на її обличчі, вдачі, поведінці. її об’єднувальні захо ди були безвислідні і ніяк не при- спорювали їй приятелів. Відвер талися від неї вчорашні друзі, що ранило чутливу душу поетки. її Олена Теліга Заметемо вогнем любови межі. Перейдемо у брід бурхливі води, Щ об взяти повно все, що нам [належить, І злитись знову зі своїм народом. Із вірша „Поворот" особисту трагедію збільшувало ще її довголітнє пов’язання з че ською групою націоналістів, а водночас тісний зв’язок із Львів ським „Вісником" і вісниківцями. Пригадую собі, як в один час, з видимим хвилюванням, вона сказала: „Як це сталося, що я о- пинилася у іншому таборі, як Кандиба й другі мої друзі з Подє- брад і Праги"? Згодом вона таки повернулася до своєї „чеської" групи, якої символом і провідни ком для неї був „лицар без ска зи" Ольжич. „Він напевно не ли цемірить" запевнювала себе пере- ді мною, роздерта сумнівами, О- лена. Як можна було у такій атмосфе рі писати вірші!? Навіть такі як Оленині, насичені сучасністю й призначені впливати на сучасних. Трагічне роз’єднання цвіту її по коління коштує її і нас її поетич ну мовчанку, може десятки її не написаних й ненароджених віршів. Німецька армія швидким мар- шом посувалася на схід, звільню ючи зразу західні, а згодом схід ні українські землі з-під больше- вицької окупації. З нею машеру- вали наші невеликі відділи, а з ни ми наші великі бажання і споді вання. У нашій наївності здавало ся нам, що наближується визво лення України. Емігрантам „пер шої іміграції" відкривалася мож ливість повороту додому й участі в новому державному будівництві України. Олена була одержимою своєю творчою участю у визвольній дії і в закріпленні відродженої держа ви. Ця ідея конкретизувалася в її уяві й слові в „повороті в Київ". Цей клич обіймав усе: і освобо- дження України, і її незалежність й всебічний розвиток, і закінчен ня втрачених років еміграції та експіяцію всіх еміграційних про- гріхів, і врішті надію, що рідна земля сцілить усі рани й об’єднає роз’єднане: „Заметемо вогнем лю бови межі". Ця одержимість по воротом у Київ, прибрала форми такого неспокою й нетерплячки, що всяка думка про нові вірші бу ла неможливою, зокрема після то го, як німці взяли, її Київ, якому ця пристрасна жінка і поетка від дала свою найпристраснішу й до- смертну любов. Олена вже про ні що інше не думала й не говори ла. „Я вертаюся у Київ, ти чуєш, Ірено, я вертаюся у мій Київ", •— з цими словами вона віталася й прощалася зі мною. Вона перебу вала немов у екстазі, про що го ворили її вогкі очі, нервовий сміх. Жартуючи я казала їй: „Що-ж, ти повертаєшся в Київ, а я теж їду до Львова", — хоч ні її, ні мені тоді літом 1941 року ще не стелилася була дорога з Кракова. „Коли ж ти вертаєшся, може й мені час пакуватися “ — жарту вала я далі, а вона серйозно, з великим зворушенням казала: — „вже скоро, вже дуже скоро. Мо же завтра, позавтру, а може ще сьогодні..." А потім додала: „Не питай мене про мій поворот, бо ти і так не розумієш, чим для мене є поворот у Київ" і далі — „Ох, щоб можна було цей час пере спати, а не чекати, чекати..." Це була моя остання зустріч і розмова з Оленою. Мимо моїх песимістичних передбачувань, во на швидко виїхала з Кракова, хоч ще довго їй прийшлося чекати на зустріч із улюбленим і трагічним Києвом. Після страшної вістки про аре- штування, а згодом розстріл ґе- стапом Олени, я часто в думках проходила наші останні розмови. Блискуча, радісна Олена вміла ви нести тверде рішення й витривати при ньому до кінця. Вона твердо говорила про свій поворот до Ки єва з глибокою постановою раз на все закінчити з еміграцією. В свою поїздку на Україну вона не вклю чала можливосте повороту на за хід. Либонь тому вона не послу хала приятелів, щоб заховатися перед ґестапом й не брала до у- ваги масових арештів української інтелігенції в Києві на два дні пе ред її арештом. Рішена не повто рювати еміграції •— залишилася в Києві, в самій пащі лева, аж до своєї, якже передчасної і трагіч но гарячої смерти. Лютий 1972 р. 8 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1972 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
