Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Віра Смерека Перший Великдень Подаємо уривок з оповідання ав торки „Христос В оскрес!“. У ньому змальований не тільки перший Велик день у звільненому від большевиць- кого панування селі, але й почування дочки, що втратила була зв’язок із своїм батьком-священиком та релі гією взагалі. — Ред. — Слава Страстям Твоїм, Гос поди... — лилося з високих хорів легко і побожно. Тоді знов палилися сотні свічок у темноті, кругом освітленої по статі о. Симона в чорному окса миті риз, і так же побожно зву чали слова 12 євангелій до людей, які вщерть виповнили церкву. А вгорі, на хорах, стояла його дочка Ірина і дивилась на море зо лотих вогнів, що мигали перед сот нями склонених у молитві людей, то на освітлену постать батька на невисокому підвищенні посеред церкви. Свічка в його руках осві чувала одне лице і було воно спов нене сьогодні такої глибокої ві ри, що чим більше вдивлялася Іри на в нього, тим тяжче стискалося її серце... Побожно вимовлювані, доліта- тають до неї слова про муки Ісуса Христа. А їй пригадуються всі ті муки, які зазнала ота так добре знайо ма їй людина в темних оксамито вих ризах... — Як же щиро, здається з ці лого серця читає він ті слова!... — думає Ірина. Знизу замислено мигають до неї сотні золотих во гників і їй здається, що це душі вірних горять так же ясно серед темної церкви і притакують на її думки. — Бідний тату, — раптом ври вається думка, •— і я добавляла тобі страждань у твоїх тяжких пе- режиттях... Я, твоя дочка... — Сльози гарячі й болючі підступа ють їй до очей. Від них золоті во гники людських свічок здвоюють ся і зливаються в море все закри ваючого світла, в якому вона рап том чується загубленою. Злякана тим Ірина відводить погляд від лю дей і, ніби вперше помітивши, ди виться на свою власну свічку. Во на горить рівно й ясно в її руках, капаючи гарячим воском на біле кружальце паперу... — Благообразний Йосиф пла щаницею чистою..; — лилося дру гого дня сумно й побожно і о. Симон підносив до обходу святу плащаницю. Сотні людей бажали приторкну тися до святині і зі сльозами про- вожали її кругом церкви. Побож но падали на коліна і плакали. Плакали голосно, навзрид. Плака ли не тільки жінки і діти, плакали здорові кремезні мужчини. Тако го спільного щирого плачу ще здавалось не було ніколи. Свята плащаниця — символ померлого Бога — втілився в людських ду шах у пережиту ними за ті довгі роки духову смерть і почування поклонення символові тієї смерти виливалось у сльозах... Плакав разом із людьми щиро від серця і отець Симон. Перший упав на коліна і приклався до свя тої плащаниці. А за ним безмеж не море людей, кожний із своїм вогником свічки, як символом ві руючої душі, —- всі падали на ко ліна, вклонялись і цілували свя тиню... Серед них Ірина тримала в ру ках свою свічку. їй дивно ще бу ти вдень, серед людей, у церкві, падати на коліна та йти цілувати плащаницю. їй здається, що всі дивляться на неї... Проте гарний побожний спів хору ось змушує вже відлетіти тим поганим дум кам, а сила людської віри, що ви ливається в сльозах цієї величез ної маси народу, скріпляє і її ві- РУ- З острахом підходить вона до обставленого сотнями палаючих свічок і вгорнутого сивою хма рою диму Господнього Гробу. Яка ж нечиста її совість і як шкода їй своїх колишніх думок! Як хотілося б їй легким серцем приложитися до цієї святині! ...А Він приймає й дозволяє вклонятися всім! Чистий чи нечи стий совістю, грішний чи пра ведний, — Він здається бажіає всім, хто прийшов до Нього на гадати про себе і тим навести на добрий, Воскресінням очолений шлях... Приймає поклін і від з острахом підходячої Ірини. Приймає і родить надію на о- чищення, ніби своєю смертю не сучи в її душу велике воскресін ня... Другого дня, у страсну суботу, Ірина причащалась. А коли ввечорі через святочну, повну передвеликодних запахів ти шу їхньої хатини, освіченої тіль ки червоним вогником лямпадки, пронісся врочистий, повільний дзвін — оповість Великодньої Но чі, на серці в неї було легко, спокійно й затишно. Рука сама, здавалося, піднеслася і зробила на грудях хреста. У врочистій тиші завмерла пов на народу церква. Тиша, таємна чеканням. Тиша, серед якої має статися щось надзвичайне. Тиша перед чимсь великим і значним. Свята і довгожданна така тиша... І нагло серед неї в напружені чеканням серця доноситься звід кись здалека радісна оповість свя щеника: — „Воскресіння Твоє, Христе Спасе... “ — „Ангели оспівують на небе сах", •—- підхоплює хор. — „І нас на землі сподоби ■— співають усі, — чистим серцем Те бе славити". Море народу ожило. Тиша спо внилася співом, рухом, хвилю ванням. Немов щось сталося, море го лів заворушилось, блискучі хору гви здійнялись, поплили над голо вами в руках молодих, здорових хлопців, статочно ступали поваж ні чоловіки, бережно тримаючи св. євангелію, дарник і ікони в вишиваних рушниках. Наперед вийшов староста з великим дере в’яним хрестом пов’язаним білим рушником. Хресний похід рушив із церкви. Отець Симон у світлих блискучих ризах із святим хре стом у руках ішов спереду хору і вів той величний похід із церкви в світ, щоб звістити йому велику радість Воскресіння Христового. І темна ніч світу прояснилася від 4 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1972 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
