Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Віра Смерека Перший Великдень Подаємо уривок з оповідання ав торки „Христос В оскрес!“. У ньому змальований не тільки перший Велик день у звільненому від большевиць- кого панування селі, але й почування дочки, що втратила була зв’язок із своїм батьком-священиком та релі гією взагалі. — Ред. — Слава Страстям Твоїм, Гос поди... — лилося з високих хорів легко і побожно. Тоді знов палилися сотні свічок у темноті, кругом освітленої по статі о. Симона в чорному окса миті риз, і так же побожно зву чали слова 12 євангелій до людей, які вщерть виповнили церкву. А вгорі, на хорах, стояла його дочка Ірина і дивилась на море зо лотих вогнів, що мигали перед сот нями склонених у молитві людей, то на освітлену постать батька на невисокому підвищенні посеред церкви. Свічка в його руках осві чувала одне лице і було воно спов нене сьогодні такої глибокої ві ри, що чим більше вдивлялася Іри на в нього, тим тяжче стискалося її серце... Побожно вимовлювані, доліта- тають до неї слова про муки Ісуса Христа. А їй пригадуються всі ті муки, які зазнала ота так добре знайо ма їй людина в темних оксамито вих ризах... — Як же щиро, здається з ці лого серця читає він ті слова!... — думає Ірина. Знизу замислено мигають до неї сотні золотих во гників і їй здається, що це душі вірних горять так же ясно серед темної церкви і притакують на її думки. — Бідний тату, — раптом ври вається думка, •— і я добавляла тобі страждань у твоїх тяжких пе- режиттях... Я, твоя дочка... — Сльози гарячі й болючі підступа ють їй до очей. Від них золоті во гники людських свічок здвоюють ся і зливаються в море все закри ваючого світла, в якому вона рап том чується загубленою. Злякана тим Ірина відводить погляд від лю дей і, ніби вперше помітивши, ди виться на свою власну свічку. Во на горить рівно й ясно в її руках, капаючи гарячим воском на біле кружальце паперу... — Благообразний Йосиф пла щаницею чистою..; — лилося дру гого дня сумно й побожно і о. Симон підносив до обходу святу плащаницю. Сотні людей бажали приторкну тися до святині і зі сльозами про- вожали її кругом церкви. Побож но падали на коліна і плакали. Плакали голосно, навзрид. Плака ли не тільки жінки і діти, плакали здорові кремезні мужчини. Тако го спільного щирого плачу ще здавалось не було ніколи. Свята плащаниця — символ померлого Бога — втілився в людських ду шах у пережиту ними за ті довгі роки духову смерть і почування поклонення символові тієї смерти виливалось у сльозах... Плакав разом із людьми щиро від серця і отець Симон. Перший упав на коліна і приклався до свя тої плащаниці. А за ним безмеж не море людей, кожний із своїм вогником свічки, як символом ві руючої душі, —- всі падали на ко ліна, вклонялись і цілували свя тиню... Серед них Ірина тримала в ру ках свою свічку. їй дивно ще бу ти вдень, серед людей, у церкві, падати на коліна та йти цілувати плащаницю. їй здається, що всі дивляться на неї... Проте гарний побожний спів хору ось змушує вже відлетіти тим поганим дум кам, а сила людської віри, що ви ливається в сльозах цієї величез ної маси народу, скріпляє і її ві- РУ- З острахом підходить вона до обставленого сотнями палаючих свічок і вгорнутого сивою хма рою диму Господнього Гробу. Яка ж нечиста її совість і як шкода їй своїх колишніх думок! Як хотілося б їй легким серцем приложитися до цієї святині! ...А Він приймає й дозволяє вклонятися всім! Чистий чи нечи стий совістю, грішний чи пра ведний, — Він здається бажіає всім, хто прийшов до Нього на гадати про себе і тим навести на добрий, Воскресінням очолений шлях... Приймає поклін і від з острахом підходячої Ірини. Приймає і родить надію на о- чищення, ніби своєю смертю не сучи в її душу велике воскресін ня... Другого дня, у страсну суботу, Ірина причащалась. А коли ввечорі через святочну, повну передвеликодних запахів ти шу їхньої хатини, освіченої тіль ки червоним вогником лямпадки, пронісся врочистий, повільний дзвін — оповість Великодньої Но чі, на серці в неї було легко, спокійно й затишно. Рука сама, здавалося, піднеслася і зробила на грудях хреста. У врочистій тиші завмерла пов на народу церква. Тиша, таємна чеканням. Тиша, серед якої має статися щось надзвичайне. Тиша перед чимсь великим і значним. Свята і довгожданна така тиша... І нагло серед неї в напружені чеканням серця доноситься звід кись здалека радісна оповість свя щеника: — „Воскресіння Твоє, Христе Спасе... “ — „Ангели оспівують на небе сах", •—- підхоплює хор. — „І нас на землі сподоби ■— співають усі, — чистим серцем Те бе славити". Море народу ожило. Тиша спо внилася співом, рухом, хвилю ванням. Немов щось сталося, море го лів заворушилось, блискучі хору гви здійнялись, поплили над голо вами в руках молодих, здорових хлопців, статочно ступали поваж ні чоловіки, бережно тримаючи св. євангелію, дарник і ікони в вишиваних рушниках. Наперед вийшов староста з великим дере в’яним хрестом пов’язаним білим рушником. Хресний похід рушив із церкви. Отець Симон у світлих блискучих ризах із святим хре стом у руках ішов спереду хору і вів той величний похід із церкви в світ, щоб звістити йому велику радість Воскресіння Христового. І темна ніч світу прояснилася від 4 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1972 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
