Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ніна Наркевич К. Перелісна Як Тарасик вчився малю вати (Оповідання про дитячі літа Тараса Шевченка) Сьогодні, як і завжди, панський служка, козачок Тараско, сидить в куточку за кріслом свого пана та нетерпляче поглядає то на вік но, то на великий стінний годин ник. „Ох, коли б скоріше вечір...“ — Зідхає хлопець. Ось уже дру гий рік пан все в дорозі: все вони кудись їдуть... Багато міст і сіл вони вже об’їхали, і пан все бере Тараса з собою. З того часу, як мама й тато вмерли, стало дуже трудно Тара- сикові. Всього він зазнав: був най митом у дяка, тікав із рідного се ла, мріяв навчитися малювати; по вернувся додому й найнявся за громадського пастуха, і нарешті потрапив на службу до пансько го маєтку. Відтоді став Тарас пан ським козачком. Робота була не дуже тяжка •— хлопець не голодував; але так сумно й нудно було ввесь час си діти в куточку за кріслом і при слухуватися, чи не кличе пан по дати люльку, принести патинки або налляти склянку води... Тепер пани поїхали до велико го міста, де вони вирішили відсвят кувати Різдво. Сьогоднішнього вечора Тарас чекав із нетерпін ням... Пан із панею їдуть на баль... Додому вони повернуться пізно... А коли слуги підуть спати, тоді... О, тоді Тарас зможе малювати! А це ж — найбільша втіха для ньо го! Він уже роздобув невеликий відбиток портрету отамана з коза ками — і всі на конях! Така гарна картина! Не терпілося Тарасові перема лювати це на більший аркуш па перу. Він вже давно береже олі вець і папір, добре все це захо вавши. Треба було тільки вільної Муцик висаджував Варварку собі на спину і ганяв по кімнатах з висолопленим язичком. Котик три мався кігтиками за білі кучері пе сика, зелені котячі очки були ве- ликі-великі зі страху... Але це тіль ки спочатку; потім заплющува лись, і котик вдоволено муркотав... Тепер киця Варварка і песик Муцик •— найкращі приятелі. хвилинки, щоб здійснити свою мрію. Як усе затихло в покоях, пани від'їхали, а слуги поснули, хло пець засвітив свічку та засів за роботу... Рідко випадав такий ща сливий вечір! Ніч видалась місяч на, ясна. Зірки заглядали до ві конця. Сніг блищав проти місяця на дорозі та хідниках. Свічка го ріла ясно, її полум’я золотило голівку хлопчика, що із захоплен ням вимальовував гарну поставу отамана, його коня і козаків на вколо. Тарас захопився своєю працею й не помітив, як проминула пів ніч. Раптом двері відчинилися... З порогу загримів голос пана: — А що це ти тут робиш, па скудний хлопчисько?! Нащо ти свічку палиш? Ти ж можеш запа лити хату! Пан наблизився до Тараса та бо ляче став крутити йому вухо і дав кілька ляпасів по обличчі... Він схопив малюнки й олівець, зібрав усе й пожбурив у куток. — Забирайся звідси геть! У- завтра Сидір тобі покаже, як ша нувати панське добро! Не будеш мені нищити свічки на свої прим хи!... Переляканий на смерть хлопчи на побіг до своєї комірки. Трем тячи від болю, образи та страху перед вранішньою карою різками, він гірко плакав. Змучившись, Та рас так у сльозах і заснув. Вві сні він бачив свою маму, що як колись давно-давно, горнула його до се бе, цілувала... То був тільки сон: ніколи вже мамині ніжні руки не приголублять його... А на ранок хлопець дізнався, як то боляче переносити Сидорові різки... Цього ж таки ранку, наймичка, витираючи порох у покоях, знай шла Тарасові малюнки й віднесла до пані. За сніданням пані запита ла пана: — Слухай, а де ж Тарас? Я чу ла, ти сварив його? ІДо він там наробив? Пан нахмурився: — Що? А ось, ГОРОБЦІ Розкричались горобчики На гілках: „Хто розсипав стільки крихот На стежках? І для чого біла киця Сіла там? Як туди нам підлетіти? — Страшно нам! Заберіть у хату кицю! Заберіть! Ми вам крихти позбираєм Всі умить!“ бачиш, свічку палив, малював со бі! Таке ледащо! — Та ти вже задуже нападаєш на хлопця! Ось поглянь на цей папір! Таж цей хлопчина зовсім не дурень! Як гарно він перема лював отамана! А кінь? Як жи вий! -— Промовила пані, розправ ляючи зім’ятий папір- -— Це мене не обходить! •— Гримнув на це пан. -—- Покарати його було треба, бо колись через свої витівки він може спалити не тільки хату , а й ціле місто! Але ця подія принесла деякі зміни: пан став уважніше пригля датися до хлопця та принагідно посилав його в науку до малярів. Коли приїхали до Варшави, пан післав Тарасика вчитися до порт ретиста Лямпі. Тепер вже видно було, що хлопець має талант. Нарешті пани прибули до Пе тербургу, столиці старої Росії. Пан вирішив послати Тараса в на уку до маляра Ширяєва, що мав велику майстерню. Як же зрадів Тарас! Тепер то він зможе цілий день малювати!.. Але мрії хлопчика не здійснилися, бо Ширяєв використовував хлопця для чорної праці: наказував йому розтирати фарби, мити пензлі та виконувати різні дрібні доручен ня. Проте, доля послала Тарасові назустріч земляків з далекої У- країни, талановитих мистців, що взяли його під свою опіку й дали йому змогу стати справжнім ма лярем. Той живе, не тужить, хто з книгою дружить. Голодному тілу хліб, а спрагненій душ і книжку. зо НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1972 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
