Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ірина Лаврівська Д в а приятелі (Оповідання, нагороджене на 12-ім Літературнім Конкурсі СФУЖО) мама і Юрчик. А песик наче кли кав: „Ходіть сюди, ходіть!" І дер щосили землю. Підбігли всі, слухають -— а звід кись, ніби з-під землі, чути сла беньке нявкання: „Няв, няв-няв..." Та так жалісно! В пивниці темно, нічого не ви дно. Засвітили світло, шукають. Ніде нема. -—- Варварко, Варварко, де ти? Слухають. Аж ось ізнову ти хеньке нявкотінкя, наче з-під зем лі. Муцик бігає з кута в кут, но сик при землі. Аж нараз десь зник наш білий песик... За хвилину показалась песяча голова — чорна-чорна, ніби з ко мина виліз; а в зубах у нього щось велике — майже таке вели ке, як він сам. — Це ж наша Варварка! -— Кри кнув Юрчик. — Де ж ти була?! Принесли кицю додому. Не ки цю, а побите, покалічене створін нячко, що майже нічим ні нага Коли Муцик був ще зовсім ма ленький, він познайомився з кицею Варваркою. Варварка була старша від Муцика, зовсім не хотіла бави тися з ним і навіть не звертала на нього уваги. Песик, мов білий клу бочок, підлазив до неї й тулився до її пухкої шерсти, обнімав її лапками і лизав її холодний носик. Варварка не приймала цих песто щів і тікала. А за нею йшов сум ний погляд песикових очей: „Не втікай, ти така м’якенька... Не вті кай, я тебе люблю..." Але Варварка поважно відхо дила, не звертаючи уваги на песи ка, що як білий клубочок, біг за нею. Тоді Муцик ловив її зубами за лапку, а кіт злісно пшикав і за пускав свої кігтики в песикову шкіру. Одного разу Варварки десь не стало. Один день, другий, вже й третій минув — а котика не бу ло. — Де наша Варварка?! Муцику, ти знаєш, де Варварка? А песик наче розумів... Почав бігати по всіх кімнатах, заглянув під фотель у спальні, де Варварка часто любила сідати, до кошика на білизну... Нема, ніде нема Вар варки! Нараз Муцик нащулив вушка... Став неспокійним. Ще раз прислу хався... Потім побіг під двері і — „Гав-гав-гав!" Випустили Муцика надвір. Він стрілою подався під кущ бузку... Ні! І тут нема. І знову став і вушка нащулив... Слухав. Видно, щось чув. Чи ві тер вістку про котика приніс?! Раптом песик, як блискавка, ки нз вся до вікна пивниці, сусіднього дому і встромив носик поміж за лізні ґрати. А може тут?! Носик нюхає вправо і вліво, а потім: „Гав-гав-гав!“ І Муцик почав лап ками дерти землю. Вибігла з хати Лідуня, а за нею дувало давньої чудової Варвар ки. Песик не відступав від неї ні на хвилинку. Лизав її вушка, лапки... А вона навіть не пручалась. Пев но, не мала сили. І відвезли ми кицю до лікарні. Там їй приладнали якісь металеві шпички, прикріпили одну ніжку до дощечки, дали якісь ліки... Ки ця Варварка, обмотана, мов баба Параня, лежала у своїм кошичку сумна — сумна... А Муцик увесь час був біля неї. Обережно водив мокрим язичком по гарячій голів ці хворого котика, тулився до нього і пестив... Котик муркотав і наче забував про свою недугу. А потім Муцик бігав до котячої тарілки й приносив котикові в зу бах шматочок м’яса. Варварка йо го вмить з’їдала; Муцик біг знову — і так до останнього шматочка... А коли котик зовсім видужав, вже більш ніколи не втікав від Муцика. Спали разом на канапці, притулившись один до одного. Варварка обіймала Муцика свої ми сіро-бурими лапками і вигідно вмощувала голівку на білім ко жушку песика. А потім вони бавилися разом. Тепер киця Варварка і песик Муцик — найкращі приятелі НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1972 29
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
