Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
великих поетів такі покреслені, що з трудом можна було їх від читати. То ж коли з поглиблен ням нашого знайомства й прияз- ни я одержала від неї до прочи тання її темний, мабуть у церато вій обгортці, зшиток поезії, я знайшла в ньому стрункі колони віршів. Вони були написані її вла сного рукою, чіткі, рівні, без ні яких зчеркань та додатків. Я за питала її скільки разів перепи сувала кожний вірш, заки він о- сягнув свою досконалу форму. О- лена з усмішкою, належною наїв ному питанню, відповіла, що во на не змарнувала ніодної картки цього зошиту пишучи ці вірші, бо створила їх у своїй пам’яті, звичайно серед ночі. Бувало, як не вистачало ночі, її вірш „дозрі вав" за дня і щойно як він „доз рів", вона клала його на папір у цьому чорному зошиті. Бувало -— звірювалася Олена, — вона вста вала серед ночі, щоб записати вір ша, не ждучи до ранку, хоч — до дала — „своїх віршів, після їх створення, я вже ніколи не забу ваю. Вони продовжувала Оле на — закарбовуються у моїй па м’яті і їх з неї ніяк не викинути, та всеж треба їх утривалити на папері". Олена плянувала видати вкорот- ці друковану збірку своїх віршів, але до того треба було їй ще -— на її думку — попрацювати, а ча си були несприятливі, тож відкла дала на пізніше. Я мабуть не помиляюся, коли скажу, що у той складний час „першої еміграції" Олена Теліга не написала ніодного вірша. її дні і ночі проходили, як казала, „на шуканні правди", а на ділі вона шукала доріг до поєднання своїх друзів і приятелів. Вони, розби ті на два табори, з кожним днем віддалювалися від себе. їй близь кими були обидва табори й вона кидалася від одного до другого, серед страшного напруження і хвилювання. Колись постійно у- сміхненої, хоч завжди гарячої Олени не можна було розпізнати. Вона билася, як риба об лід і це відбивалося на її обличчі, вдачі, поведінці. її об’єднувальні захо ди були безвислідні і ніяк не при- спорювали їй приятелів. Відвер талися від неї вчорашні друзі, що ранило чутливу душу поетки. її Олена Теліга Заметемо вогнем любови межі. Перейдемо у брід бурхливі води, Щ об взяти повно все, що нам [належить, І злитись знову зі своїм народом. Із вірша „Поворот" особисту трагедію збільшувало ще її довголітнє пов’язання з че ською групою націоналістів, а водночас тісний зв’язок із Львів ським „Вісником" і вісниківцями. Пригадую собі, як в один час, з видимим хвилюванням, вона сказала: „Як це сталося, що я о- пинилася у іншому таборі, як Кандиба й другі мої друзі з Подє- брад і Праги"? Згодом вона таки повернулася до своєї „чеської" групи, якої символом і провідни ком для неї був „лицар без ска зи" Ольжич. „Він напевно не ли цемірить" запевнювала себе пере- ді мною, роздерта сумнівами, О- лена. Як можна було у такій атмосфе рі писати вірші!? Навіть такі як Оленині, насичені сучасністю й призначені впливати на сучасних. Трагічне роз’єднання цвіту її по коління коштує її і нас її поетич ну мовчанку, може десятки її не написаних й ненароджених віршів. Німецька армія швидким мар- шом посувалася на схід, звільню ючи зразу західні, а згодом схід ні українські землі з-під больше- вицької окупації. З нею машеру- вали наші невеликі відділи, а з ни ми наші великі бажання і споді вання. У нашій наївності здавало ся нам, що наближується визво лення України. Емігрантам „пер шої іміграції" відкривалася мож ливість повороту додому й участі в новому державному будівництві України. Олена була одержимою своєю творчою участю у визвольній дії і в закріпленні відродженої держа ви. Ця ідея конкретизувалася в її уяві й слові в „повороті в Київ". Цей клич обіймав усе: і освобо- дження України, і її незалежність й всебічний розвиток, і закінчен ня втрачених років еміграції та експіяцію всіх еміграційних про- гріхів, і врішті надію, що рідна земля сцілить усі рани й об’єднає роз’єднане: „Заметемо вогнем лю бови межі". Ця одержимість по воротом у Київ, прибрала форми такого неспокою й нетерплячки, що всяка думка про нові вірші бу ла неможливою, зокрема після то го, як німці взяли, її Київ, якому ця пристрасна жінка і поетка від дала свою найпристраснішу й до- смертну любов. Олена вже про ні що інше не думала й не говори ла. „Я вертаюся у Київ, ти чуєш, Ірено, я вертаюся у мій Київ", •— з цими словами вона віталася й прощалася зі мною. Вона перебу вала немов у екстазі, про що го ворили її вогкі очі, нервовий сміх. Жартуючи я казала їй: „Що-ж, ти повертаєшся в Київ, а я теж їду до Львова", — хоч ні її, ні мені тоді літом 1941 року ще не стелилася була дорога з Кракова. „Коли ж ти вертаєшся, може й мені час пакуватися “ — жарту вала я далі, а вона серйозно, з великим зворушенням казала: — „вже скоро, вже дуже скоро. Мо же завтра, позавтру, а може ще сьогодні..." А потім додала: „Не питай мене про мій поворот, бо ти і так не розумієш, чим для мене є поворот у Київ" і далі — „Ох, щоб можна було цей час пере спати, а не чекати, чекати..." Це була моя остання зустріч і розмова з Оленою. Мимо моїх песимістичних передбачувань, во на швидко виїхала з Кракова, хоч ще довго їй прийшлося чекати на зустріч із улюбленим і трагічним Києвом. Після страшної вістки про аре- штування, а згодом розстріл ґе- стапом Олени, я часто в думках проходила наші останні розмови. Блискуча, радісна Олена вміла ви нести тверде рішення й витривати при ньому до кінця. Вона твердо говорила про свій поворот до Ки єва з глибокою постановою раз на все закінчити з еміграцією. В свою поїздку на Україну вона не вклю чала можливосте повороту на за хід. Либонь тому вона не послу хала приятелів, щоб заховатися перед ґестапом й не брала до у- ваги масових арештів української інтелігенції в Києві на два дні пе ред її арештом. Рішена не повто рювати еміграції •— залишилася в Києві, в самій пащі лева, аж до своєї, якже передчасної і трагіч но гарячої смерти. Лютий 1972 р. 8 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1972 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
