Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Якщо б я дуже любила... і Педро Ґонзалес сидів у прийом ній зубної лікарки і почував себе ніяково. Що він їй скаже, чи, влас не, покаже? Тридцять два білих, здорових зуби? Але бажання по знайомитись із цією гарною дівчи ною було сильнішим за розсудли вість і додержання етикету. Педро знав лише з дощечки ко ло дверей її імя: Доктор Лідія Гончар, а більше не знав нічого. Вона появилася в їхньому місті не давно і, за випадковим збігом об ставин, найняла кватиру недалеко від того дому, де мешкав гопак. Він часто бачив граційну постать, що йшла кудись у своїх справах, до дивився навіть, що сині очі завжди приховують у собі легку задуму, а розкішне, хвилясте волосся, за чесане зовсім природньо. А далі... Далі Педро зідхав і но сив у своїх думках безліч плянів: То він рятував дівчину від нападу пса, то підносив їй загублену тор бинку, то підтримував, коли її ніж ки поховзнулись на якомусь злизь- кому місці... Але випадок назустріч Педрові не йшов. Страшний пес не появ лявся, і торбинка не губилась. Ко ли б же хлопець наблизився дю не знайомої жінки й заговорив з нею. нон-а, за аргентинським законом, могла покликати поліцая і... Сло вом, з поліцаями краще справ не мати. Нарешті прийшла черга Педра. — Ґанзалес! — мелодійно про лунало в прийомній. Педро підвівся. Його очі прики піли до стрункої постаті в білому халаті, до обличчя, що випроммю- нало якесь неназване сяйво душі. — Прошу відкрити рота... Отак! Лікарка глянула на два рівних блискучих рядки, ще й постукала для певности металевим молоточ ком. І посміхнулавь. — Що ви хочете? — Я... (Педро аж почервонів від незручности .свого становища) хотів... перевірити, може, там я- кийсь зіпсувався... — Нічого не зіпсувалось. Може те бути спокійним. От і все. Дівчина чекає, щоб він підвівся, звільнив крісло для на ступного пацієнта. Тоді Педро пригадав собі аргентинську припо відку : Ніколи не підходь до люди ни ззаду... І сказав: — Бога ради, вибачте мені! Зу би — лише зачіпка. Дозвольте, щоб мені познайомитись із вами... Мабуть, вигляд у Педра був до вить спантеличений, бо дівчина щиро розсміялась. І для цього ви піднялись на зубний ешафот? Будь ласка, за йдіть колись до мене, тільки попе редьте телефоном, бо можу не бу ти дома. 2 У Педра було досить знайомих дівчат. Власне, прийшов гой час. коли схотілося поставити крапку на багатьох і спинитись на одній. Але нічого в хлопця не клеїлось. Він шукав людину, а бачив ляльок, примітивних у своєму мисленні, з нахилом до обожнення речей. Чи їх цікавив Педро, як людина? О- чевидно, ні. Вони бачили юнака з карієрою, вони знали, що імя Ґон- залес -— не порожній звук, ідо до нього приїздять багачі з столиці намалювати -свій портрет. А за портрети добре платять... Педро скаржився матері: Мамусю, постаріє твій син, одцвіте, одружиться зі своєю кар тиною... Мати посміхалась і мовчала. Во на ніколи не підганяла Педра до родинного життя, бо знала сина, як саму себе. Це, власне, покійний батько, такий же непрактичний мрійник із чистою душею, з розу мом, що пішов у глибину, відки нувши матеріяльний непотреб. Ну, і що вона порадить? Мала дитина малі клопоти, велика - більші. Неба прихили ла б мати для Педра, та знайти йо му суджену не в її силі. Але ось Педро ожив. Уже не збирається в монахи, такий став рухливий і ве селий. — Ти, може, закохався, Педрі- то? — Не скажу, не скажу, бо на врочиш... — Матері не навро чують, дур нику! Так, Педро закоханий, але в ко го? Хто та душа, до якої потяг нувся її ситі? Може покажеш? Покажу, тільки пізніше, я ще нікому не показував... З В сліпучий від сонця день вони їхали човном по Ля-Пляті. Жовта каламутна вода хлюпотіла коло бортів, на березі розкинулись ма льовничі маленькі хатки. — Лідіє, я бачу, вам тут іі о д о бається. — Так. Дуже! Нагадує місце вість, де я народилась... Педро зідхає. Знов та таємнича місцевість! Він підходив до дівчи ни обережно, хоч давно вже иалас-; до неї щирим почуттям. Педро не хотів стати смішним, бо одного ра зу була в них розмова, яка запа- мяталась навіки... Педро сказав: — Дивно мені, що ви в двадцять гри роки неодружена... — Нема з ким дружитися, Пед ро, просто відповіла Лідія. Як то нема? Так... Не зустріла відповідної натури. А крім тотю... Я химерна. В моїй хаті мусить бути моя мова. Мої діти в першу чергу, балакати муть мовою своїх предків... Педро тоді трохи роз'сеїрдився. — .Чи не багато ви хочете від... майбутнього чоловіка? Уявіть собі таке: ви.живете в своєму краю, але вимагаєте, щоб у вашій хаті гово рили по-французьки. Чому так? Ви самі пішли б на це?, — Якщо б я дуже любила... Он як! Значить, не сунься, Пед ро, в чужий двір із своїм возом... Він хотів зробити „крутий пово рот", тиждень не показувався Лі дії на очі, а скінчив тим, що пішов до старого професора-емілранта й запитав: — Скільки часу потрібно, щоб людина досконало вивчила чужу мову? — Для того, хто хоче вивчити, рік, а, може, й менше. —- Півроку, професоре, — впер то підкреслив Педро, — я більше не маю часу... І кожного дня, доб ре? І прошу не боятися за мою ки шеню, вона витримає... Педрова маги була здивована.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
