Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дарія Ярославська її Нью Йорк 4) —• Тут Христя — могла нарешті вимовити після гого^ як відтіля двічі крикнули „гело! гело!“ — Пані Ева,: чи пам’ятаєте мене ...? Це такі давні часи, як іш мешкали у нас у Станиславові. . . Ви кликали мене П’явкою . . . Я була, здається, дуже влізлива . . . — і тепер також, і тепер також — думала одночасно. Крутила шнур, заливав її піт у духоті телефон ної будки. Відкілясь пролунало здивоване: —• Хто-хто? Хто? A-а! Христунчик! Так? Де ж БИ Є ? — У пристані . . . Я тільки-що приїхала з Ев ропи. Батьки мусіли ще залишитись. Просвічення рентгенівським промінням виявило у батька давню хворобу легенів . . . Про неї давно забули. Але тепер виявилось, що через те не може виїхати. Принай мні наразі. . . Еміграційна влада не погодилась, щоб я чекала на батьків . . . Я не платила дороги, я мусіла підкоритись . . . Ви напевне знаєте, що там діялося і діється в Европі, і взагалі в краю . . . Тут мала ви йти мені назустріч моя приятелька __ Говорила ніби непритомна, говорила щось не важне і непотрібне, а те найважливіше /ніяк не могла вимовити. Почувалася, як людина, що не вміє пли- вати, яку вкинули у глибоку воду. Вона чекала, вона сподівалася, що Ева сама догадається запропонувати їй свій дім. Замовкла і наслухувала. —■ О, це сумно! — сказала вона тільки. Тепер Христя відразу зробила стрибок у хо лодну воду. —• Пані Ево! Чи я не могла б заїхати до вас, хоч на пару днів . . . ? Ух .. ! Нарешті сказалося! Мусіла перевести від дих, немов відбула дорогу на шпиль. Причаїлася, че каючи відповіді. На другому кінці дроту пану вала тиша. —> Пані Ево — відважилася знову — Я ро зумію, ц е . . . Ева відповіла сміючись: — До нас? Прошу! Я власне думаю, що у нас нема зайвої спальні. Чоловік і доня . .. Зайвої опальні! У переходах війни і післяво єнного буття, забула, що люди на світі мають ще окремі спальні. У Мюнхені мешкала з батьками в од ній кімнаті. У побомблеіному місті важко було знайти помешкання, а якщо б і знайшов був, батько не міг його оплатити. До табору для ДП не хотів іти, бо був певен, що його муза не стерпіла б спільного кітла, дарованої одежі, сварок, стиснених на малому просторі, людей. У Бремені, чекаючи в перехідному таборі на корабель до Америки, Христя перебувала на залі, де було дванадцять дівчат. Так, так, могла забути, що лтоди на світі мають окремі кімнати і бла гословенне, приватне життя! — . . . чоловік риболовить десь на океані а Діна теж поїхала на побережжя . . . — вчула Евині слова. Вийшла з телефонної будки витираючи зрошене потом чоло. „Зараз заїде за ліною!“ заявила урядовцеві ЗУАДК-у всміхаючись щасливо. Телефон за нею дзвонив, домагаючись доплати за розмову. „Зараз! — повторив урядовець. — Це потри ває найменше годину, як не дві! Вона мешкає під Флашінгом, це далеко!" „Як, це не Нью Йорк?4" спитала розчаровано. III — Я? — перепитує Христя пана Бордо. — Так, я у них зупинилася. Адвокат підводиться, але дрібний голос теле фону не дає йому відійти від письмового стола. — Пробачте, — звертається він у міжчасі і до Христі і знову заглиблюється у фотель. —- Прошу, прошу — впевнює вона його і це має бути відзеркаленням її безтурботної байдужо- сти до справи, на яку чекає. Стримує себе, щоб не витягнути пудерничку і поглянути на своє обличчя. Напевно світиться, як нові меблі. Слова адвоката сколихнули втихомиреним плесом її почуттів і з дна душі відразу підіймається намул. Відкілясь з’явля ються оборонець і прокурор і починають палку роз праву. Тихо, досить, тихо — домагається Христя, немов справді має до діла з живими людьми. Але обо ронець палко доказує: Вона не винна! Ні! Ні! Да ремне оскарження! Вона мала право зробити так, як зробила! Вона не обороняла себе, вона думала тоді про всіх! „Та почекайте — знову промовляє Христя ніби до живих людей. Ніхто ще мене не оскаржує! Що за видумка!“ — Але буде! — кричить прокуратор. ■— Ясно, що буде! Ти кинула каменем в ту, що подала тобі хліб! Того тебе тут покликали! Зараз побачиш! Такі речі не проходять безкарно! „Боже, — підносяться зідханням Христині гру ди, — щоб уже нарешті знати в чому справа! Кінця нема цій телефонній розмові!" У голові вирує від минулих, тільки що нарушених переживань. Бачить Еву в портІ. Була це літня дама, якої не пізнала. В свою чергу, Ева дивилася кудись низом, шукаючи маленького Христунчика. Привітала її щиро. „По думай, яка велика пакна, подумай!" Закидала її пи таннями про маму і тата. Сама провадила довге, ти- хойдуче авто. Ще тепер виразно чує ці слова, що їх тоді Сказала до неї: „Як мій чоловік спитає тебе чим ми приїхали, не кажи, що автом. Добре?" „Не хоче пан інженер, щоб ви провадили? Я не зраджу, очевидно". „Він тремтить за мене. Але не має рації". Христя була півпритомна з утоми і надміру вра жень. Не надала тим словам глибшого значення. За була про них того ж таки вечора. На жаль, забула. — Справи, — каже адвокат, відложивши слу хальце і одним словом вириває її з минулого. — Ми, американці, від ранку до вечора маємо якісь спра-
Page load link
Go to Top