Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дарія Ярославська її Нью Йорк 4) —• Тут Христя — могла нарешті вимовити після гого^ як відтіля двічі крикнули „гело! гело!“ — Пані Ева,: чи пам’ятаєте мене ...? Це такі давні часи, як іш мешкали у нас у Станиславові. . . Ви кликали мене П’явкою . . . Я була, здається, дуже влізлива . . . — і тепер також, і тепер також — думала одночасно. Крутила шнур, заливав її піт у духоті телефон ної будки. Відкілясь пролунало здивоване: —• Хто-хто? Хто? A-а! Христунчик! Так? Де ж БИ Є ? — У пристані . . . Я тільки-що приїхала з Ев ропи. Батьки мусіли ще залишитись. Просвічення рентгенівським промінням виявило у батька давню хворобу легенів . . . Про неї давно забули. Але тепер виявилось, що через те не може виїхати. Принай мні наразі. . . Еміграційна влада не погодилась, щоб я чекала на батьків . . . Я не платила дороги, я мусіла підкоритись . . . Ви напевне знаєте, що там діялося і діється в Европі, і взагалі в краю . . . Тут мала ви йти мені назустріч моя приятелька __ Говорила ніби непритомна, говорила щось не важне і непотрібне, а те найважливіше /ніяк не могла вимовити. Почувалася, як людина, що не вміє пли- вати, яку вкинули у глибоку воду. Вона чекала, вона сподівалася, що Ева сама догадається запропонувати їй свій дім. Замовкла і наслухувала. —■ О, це сумно! — сказала вона тільки. Тепер Христя відразу зробила стрибок у хо лодну воду. —• Пані Ево! Чи я не могла б заїхати до вас, хоч на пару днів . . . ? Ух .. ! Нарешті сказалося! Мусіла перевести від дих, немов відбула дорогу на шпиль. Причаїлася, че каючи відповіді. На другому кінці дроту пану вала тиша. —> Пані Ево — відважилася знову — Я ро зумію, ц е . . . Ева відповіла сміючись: — До нас? Прошу! Я власне думаю, що у нас нема зайвої спальні. Чоловік і доня . .. Зайвої опальні! У переходах війни і післяво єнного буття, забула, що люди на світі мають ще окремі спальні. У Мюнхені мешкала з батьками в од ній кімнаті. У побомблеіному місті важко було знайти помешкання, а якщо б і знайшов був, батько не міг його оплатити. До табору для ДП не хотів іти, бо був певен, що його муза не стерпіла б спільного кітла, дарованої одежі, сварок, стиснених на малому просторі, людей. У Бремені, чекаючи в перехідному таборі на корабель до Америки, Христя перебувала на залі, де було дванадцять дівчат. Так, так, могла забути, що лтоди на світі мають окремі кімнати і бла гословенне, приватне життя! — . . . чоловік риболовить десь на океані а Діна теж поїхала на побережжя . . . — вчула Евині слова. Вийшла з телефонної будки витираючи зрошене потом чоло. „Зараз заїде за ліною!“ заявила урядовцеві ЗУАДК-у всміхаючись щасливо. Телефон за нею дзвонив, домагаючись доплати за розмову. „Зараз! — повторив урядовець. — Це потри ває найменше годину, як не дві! Вона мешкає під Флашінгом, це далеко!" „Як, це не Нью Йорк?4" спитала розчаровано. III — Я? — перепитує Христя пана Бордо. — Так, я у них зупинилася. Адвокат підводиться, але дрібний голос теле фону не дає йому відійти від письмового стола. — Пробачте, — звертається він у міжчасі і до Христі і знову заглиблюється у фотель. —- Прошу, прошу — впевнює вона його і це має бути відзеркаленням її безтурботної байдужо- сти до справи, на яку чекає. Стримує себе, щоб не витягнути пудерничку і поглянути на своє обличчя. Напевно світиться, як нові меблі. Слова адвоката сколихнули втихомиреним плесом її почуттів і з дна душі відразу підіймається намул. Відкілясь з’явля ються оборонець і прокурор і починають палку роз праву. Тихо, досить, тихо — домагається Христя, немов справді має до діла з живими людьми. Але обо ронець палко доказує: Вона не винна! Ні! Ні! Да ремне оскарження! Вона мала право зробити так, як зробила! Вона не обороняла себе, вона думала тоді про всіх! „Та почекайте — знову промовляє Христя ніби до живих людей. Ніхто ще мене не оскаржує! Що за видумка!“ — Але буде! — кричить прокуратор. ■— Ясно, що буде! Ти кинула каменем в ту, що подала тобі хліб! Того тебе тут покликали! Зараз побачиш! Такі речі не проходять безкарно! „Боже, — підносяться зідханням Христині гру ди, — щоб уже нарешті знати в чому справа! Кінця нема цій телефонній розмові!" У голові вирує від минулих, тільки що нарушених переживань. Бачить Еву в портІ. Була це літня дама, якої не пізнала. В свою чергу, Ева дивилася кудись низом, шукаючи маленького Христунчика. Привітала її щиро. „По думай, яка велика пакна, подумай!" Закидала її пи таннями про маму і тата. Сама провадила довге, ти- хойдуче авто. Ще тепер виразно чує ці слова, що їх тоді Сказала до неї: „Як мій чоловік спитає тебе чим ми приїхали, не кажи, що автом. Добре?" „Не хоче пан інженер, щоб ви провадили? Я не зраджу, очевидно". „Він тремтить за мене. Але не має рації". Христя була півпритомна з утоми і надміру вра жень. Не надала тим словам глибшого значення. За була про них того ж таки вечора. На жаль, забула. — Справи, — каже адвокат, відложивши слу хальце і одним словом вириває її з минулого. — Ми, американці, від ранку до вечора маємо якісь спра-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
