Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Діти на роздоріжжі і. У турботі за цьогочасне й майбутнє українського поко ління на чужині висказують щораз частіше свої думки й поради не тільки батьки і ви- ховники, але теж керівники мо лодечих організацій та визнач ні діячі церковних та світських установ. Справа вдержання ді тей і молоді при рідній* вірі і Народі стала вже актуальною проблемою усього національно свідомого українського грома дянства на чужині. І багатьом із нас стає щораз то ясніше, що ьі змінами, які еміграція вне сла в наше особисте, родинне і соціяльне життя, мусять теж прийти зміни виховних форм, і метод, якими слід підготовити наші діти і молодь до життя на чужині, сьогодні і завтра. Ба гато з того, що було колись у Батьківщині самозрозуміле і правильне, сьогоднішня дій сність викривляє, або й зовсім відкидає. Під її твердим тиском наша настороженість до „нови нок" у виховній ділянці поміт но слабне, підсвідомо шукаєхо вже шляху до компромісу з но вими вимогами. Немає найменшого сумніву, що знання і вживання рідної мови є однією з важливих за порук зберегти наші діти й мо лодь перед відчуженням. Одна че знаємо такі випадки, що у- країнська молодь, роджена в Західній Канаді, передусім та, що скінчила вищу школу, по правно володіє українською мовою, але українство є їй не тільки байдуже; буває, та мо лодь відноситься до всього, що укоаїнське, насмішливо, а то й із погоодою. Інші знов випадки показують, що молодь укпаїн- дького ооду в Східній Канаді -слабо або й цілком не говорить по укоаїнськи, але має деяке знання укоаїнської історії, ґе- оґоафії, культури, знає про по дії останніх десяти років в У- країні. Молодь та признається до свого українського похо дження і виявляє охоту колись поїхати до країни своїх бать ків. В першому випадку знання української мови було справою цілком поверховною, зумовле ною конечністю, бо батьки не знали і не вживали дома іншої крім української мови. В дру гому умовини хатні були такі, що діти вже в ранньому дитин стві почали говорити чужою мовою, а українську чули лиш принагідно. Але від батьків своїх, у хвилинах туги за Рід ним Краєм, можливо навіть у чужій мові, слухали повні ніж- ности розповіді про Україну, її нарід, народні звичаї і мистец тво. У тому випадку свідомість походження і національне по чуття виростало у глибині ди тячої душі і в уяві створювало ясну візію країни їх батьків. Виходить, що вивчити мову і наказати її вживати — це ще далеко не вирішний засіб у збе ріганні дітей при народі, дале ко не сповнений обовязок бать ків супроти родини і Народу. Неменш важливе є розвинути в дітей уже змалку "почуття гордости з приналежности до народу батьків і прадідів. Зви чайно, це глибоке почуття не виростає тільки з вивчення па тріотичних віршів і крилатих Заходами 22 Відділу СУА в Шикзго заложено в „Паблик Лайбрері“ український куток. Там знайшла місце пара українських: ляльок, що їх виконала члзнка Відділу п. Анна Рубчак.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
