Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Історія старої ялиці В одному густому лісі, здале ка від інших дерев, стояла ста ра висока ялиця. Лісові дерева поважали її з огляду на вік і жертвенність, бо неодну бли скавку, яка мала дістатись ін шим деревам, ловила вона сво їм високим вершком. Ялиця бу- лїа стара і сіра, зелені шпильоч- ки, що прикрашували її галуззя пообпадали й пожовкли. Гар ний зелений вершок спалили блискавки й тепер на його мі сці стирчав голий стовбур. Листкові дерева^ стояли без листя, бо саме була зима, а шпилькові дерева були так по криті снігом, що лиш де-не-де виглядала з-під нього зелена іалузка. В лісі царила мирна тиша й тільки коли вітер — вільний хлопчина гуляв у вер шинах і здмухував з галуззя сніг, тихий шепіт пролітав між деревами. З їхніх галузок па дав на долину дощ сніжинок вони звільнені від тягару весе ло підносили галуззя в г о о у . З недалекої лісової доріжки саме надійшов лісничий з кіль кома робітниками. Він поиста- вав біля одного то біля доуго- го дерева, робив у корі значок, а потім рубачі зрубували ці де рева. Тепер почався великий шум. Крекчучи вїдалися гостоі зуби пил в живе дерево, а з-далека дудніли сильні удапи сокипи, які означали смерть не- одної ялинки. Коли лісничий покінчив свою роботу, звернувся до старої ялиці, що він завжди робив, ко ли проходив біля неї. Ніжно гладив він спрацьованими ру ками потоіскану кору старого дерева. Цікаво приглядались інші лісові дерева тій дивній поведінці, але тому, що ообіт- ники покінчили й зрубані деое- ва стояли поскладані, лісничий попрощав стару ялицю. Скоито витер він сльозу з очей і гірка моощина лягла біля його уст. Стара ялиця виструнчилася, щоб довше бачити лісничого що зникав за кучугурами сні гу. Потім вона зітнула голосно й з болем глянула вдолину. Лі сові дерева почали просити її, щоб розказала — що це все значить і стара ялиця почала розказувати: „Це було якраз перед тридця ти роками. Тоді стояла на цьо му місці лісова шкілка дерев. Весело жили ми тут, раділи со нечком, світлом і всім живим кругом нас. Часом приходив старий лісничий, який був ще тоді молодий і повен сили муж чина, і наглядав за порядком. Одні деревцята він пересаджу вав, другі забирав геть, бо бу ли недужі. З лісничим прихо див часто його синок, ясно-ку- черявий хлопчина, що любив ліс так дуже, як його батько. Одного дня сталась мені по гана пригода. Сполохані олені тікали крізь нашу шкілку й сильний удар ратицею вирвав мої слабі корінці з землі. Я ле жала безпомічна в гаоячих проміннях сонця й була б зги нула, коли б не синок лісничо го, що саме проходив, лісом. Колй він побачив мене, підняв обережно і заніс до дому. Дома він знайшов великий дзбанок, поклав мене туди й обгорнув моє коріння мягенькою землею. І я жила собі вигідно та ща сливо за вікном лісничівки. Там можна було багато дечого по бачити. В кімнаті стояв зелений велетень, що розсівав приємне тепло в зимі. На стіні висіло ба гато рогів, таких, як мають оле ні, але й таких, що я їх ніколи не бачила. З боку стояла шафа з рушницями; але найкращий був стінний годинник, на якому що години зявлялася зозуля й голосила час. Так минали дні, аж нараз наш любчик, синок лісничого, зане дужав. Це було на Свят-Вечір. Мене зняли з вікна, на вершок дали мені велику золоту зірку, а мої галузки прикрасили зо лотими горішками, румяними яблучками, шоколядою в зо: лотому та срібному папері й білими чудовими свічечками. Коли засвітили свічечки, то зо лото й срібло блестіло й мерех тіло аж радісно ставало. І так занесли мене в кімнату неду жого. Синок лісничого лежав у бі ленькому ліжечку. Його очі блистіли, але це не була ра дість тільки гарячка; личка бу ли червоні й це було ознакою недуги. Його батьки стояли за журено біля ліжечка..Аж тут здалося, що гарячка впала: по- ролі пізнав хлопчик своїх бать ків і малу ялинку, якій врятував життя. „Правда татусю, — почав хлопчина, — коли мене вже не буде, ти занесеш яличку до лі су, щоб вона не була сама, щоб не тужила й не занедужала вкінці “ З очима повними сліз обіцяв лісничий синові сповнити його бажання, а коли заграли дзво ни, кличучи до церкви, хлопчик станув перед небесними воро тами. На весну заніс мене лісничий до лісу. Здається, що ми обоє не поживемо вже довго“ По цьому оповіданні запану вала в лісі глибока тиша. Збли жалася ніч, численні зорі ме рехтіли на небі, а з вежі неда лекої сільської церковці весе ло звіщали дзвони: „Христос Раждається!“ Артур Шіль Ареангоф (Переклад НіниМудрик) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
