Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
О. Лятуринська 22 СІЧНЯ Відкіль з’явилося, ЕЗЯЛОСЬ давно забуте і закляте? Яке забило джерело води живої? — Не вгадати. Так на руїні з лихоліть рясніє ранньою весною квапкий препишний буйноцвіт і дивини і звіробою. 15. І. 1948. Із небуття, з-під клятьб сторіч, неначе крокус із-під снігу, воскрес народ ураз, за ніч, й до сонця підійняв лодигу. Поглянеш: вколо ще зима, ще прийде сніговій сердитий. Дарма, дарма, усе дарма! — Народ воскрес, щоб жити, жити! Марія Головінська На подвірі свіжі сліди хода ків, відхилені ворота, а біля во ріт — смерека у снігу. У хаті, на білій скатерті, у срібних ліхтарях, догоряли вос кові свічки. У печі палахкотів вогонь. Будильник пересунув вказівку поза четверту годину і вона преспокійно йшла у даль шу дорогу. — Старенька, старенька, чи паламар уже взяв ключі до цер кви? — Вже, вже. На ногах панотця вилискува ли чоботи та стукали по підло зі. Доня протерла очка. Має йти до церкви... Та заки панотець натягнув футро й шапку, вона стояла по біч, окутана добрими руками мами. — І чого він ще не дзвонить? — вискочила думка, коли пан отець узяв доню за руку. Вона глянула на віконця, вкриті срібним квіттям та лист ками папороті, на ялинку в куті, на ляльку, що ще спала у своє му ліжочку та й пішла до две рей. По стежечці скрипіли чоботи тай палиця у снігу, скрипів сніг На Утреню під ногами дівчатка і творились ямки від малих ніг, коли хотіла йти побіч. Стежечка була вузенька. Недалеко перед ними відки дав паламар лопатою сніг, що засипав стежечку попід гору аж до церкви. Ключі дзвонили ' в його руках. А все дальше під гору при ставав панотець. Блукав зором по розкинених хатах у стіп го ри, то понад гору ген-ген до Бескида. — Чому думає тепер про се ло? — гляділа у добрі очі, але не питалась. Хати мов зібгані люди в ко жухах стояли, несміливо гляді ли перед себе. І жаль давив сер це панотця. Думав про те, що молоде покоління, яке вироста ло на його очах, не зазнає га- разду-добра, як і його. Очі побігли по верхах. Пала мар добився до церкви. Дівчат ко притулилося до кожуха. Вдарили дзвони: “Христос Раждається”. Усміхнувся панотець. Наро дився Христос — надія на кра ще життя для людей для його села... — Христос Раждається прошепотіли його уста і цей шепіт осів на хвилях дзвонів. Вони розкидали його по збочі, по цей і той бік гори, ген-ген до Бескида. І понад Бескидом усі смереки білими ангелами стали, у їх коронах звіздоньки заблистіли... — Славім Його і одна звіздонька за другою зникала, поза Бескид ховалася. Притулилося дівчатко ще більше, очі великі, великі стали. — Ангели знад Бескида злеті ли? Чому зіроньки розгубили? Дрижачі уста притулились до чоленька доні й добре, любо стало. — Чи ж не знаєш, що сонце має зійти і тому зорі зника ють? І показав рукою на схід, де Тростян, де Маківка. — А чому не колядують? Нічого доні не відповів, чо гось задумався. По загородах заблимали світ ла. Доріжками попри кущі ка лини заскрипіли ходаки і чобо ти та загомоніли люди. Зарваниця 1939. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top