Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Різдвяний дарунок Від пів року працював Марко рисівником у будівельному під приємстві. Поруч нього рисував Герберт. Він то поміг Маркові переломити труднощі у почат- ках нового звання, вияснював сумніви відносно мови й рисун ку. Щира й весела вдача Марка і безпосередний підхід Гербер- та до чужинця витворили друж ній настрій. — Зайди до мене з родиною йа свята. У четвер у нас о сьо мій “парті”, —;прощав Герберт Марка, задержавши авто, як і Щоденно по праці, на їхньому роздоріжжі. — Гаразд, ледве вспів відпо вісти Марко і глянувши на зеле не світло, швидко вискочив із воза. Ще два “блоки” додому, але іуіаркові не дуже то спішно. Він •доЄІре знає неохоту Марти до «гостин, тим більше до нових ^найЬмих. А давніше була така «товариська! Чи це не фабрика і|адто вичерпує її? То й не дйвота, що як вернеться додо му, то ніяк не можна намовити ЇХ піти на гостину чи на відчит, чи навіть до давніш улюбленого кіна. Та може зрозуміє, що до Рерберта нам конечно треба пі ти? Мушу її переконати, поста новив Марко на сходах до пе- редсінку своєї хати. І він не помилився. Марта ні як не хотіла йти. — Моя' анґлійтцина' ще в пе- ленках! Не знаю 'їхніх звичаїв, ні в що одягнутися треба, діти будуть' вештатися Цяк їх втри маєш? Іди сам, як ’конечно, — відповіла Марта* на вістку про запросини до Бруксів. — Може Герберта це здивує? Він же виразно зазначував, що вони хотіли б пізнати мою ро дину — пояснював Марко. — А чи ти здаєш собі справу, що як.,ми так цілою родиною й підемо у гостину, то треба буде нам їх на наше Різдво 3 anpqcn- ти. А ти знаєш який це клопіт? Ти підеш собі до клюбу, або на відчит, а мені припаде вся пра ця: хату прибрати і зварити і причепуритись, а потім ще калічити своєю англійщиною та робити добру міну до гостей. Що тобі! Домашня праця не чи слиться, це все дрібниці! Голос Марти скріплювався хвилюванням. Марко пожалів, що так необачно зачіпив цю тему. — Мартусю, — сказав лагід но, — поговорім спокійно. Ти знаєш, що конечно піти треба і якусь розвязку знайти муси мо. Не треба починати від на рікань. — Я не нарікаю, а правду ка жу. Ти ж знаєш, що я працюю вісім .годин у фабриці. І роблю це радо, бо для будучности на ших дітей. Але ж мене ще дома чекає вся робота! І ніхто її.за мене не зробить! Правда, я й тебе розумію — злагіднила й Марта тон свого голосу, — Ко ли вже конечно піти тобі до Бруксів, то йди з Юрком. Він гладко говорить по англійськи, має нове вбрання, а без Марій ки буде чемний. Ідіть оба, а я зостанусь із малою в хаті, вона ще не зовсім здорова по про студі. Виправдаєш мою відсут ність. Так рішено. Пішли мужчини. — Мамо, мамо! Ми так гарно провели час, так весело було. Тато обтирав посуду, ми тан цювали і пили “панч”, такий зимний, солодкий — дзвенів Юрко голосок, гейби в сні. Про терла Марта заспані очі. Верну- нулись уже? Чи добре вона чула? — Що ти казав, Юрку? — Мамо, та ж ми були на “парті”, ти забула? Старші окремо бавились, їли й пили, а ми діти мали такий .холодний, солодкий напій “панч”, дуже смашний, і сендвічі, й коржик і гралися, танцювали. А потім усі мужчини позбирали посуду і в кухні мили її, обтирали й по складали на поличках. І тато теж обтирав, а я з хлопцями складали. А всі жінки сиділи в вітальні. Казав Джорджі, що в них все так буває. Мама приби рає і варить, а тато з дітьми на зміну посуду змивають. А всі співали американські коляди — лепетав Юрко, щоб чимскор- ше все розказати. Марта підвела очі на Марка. Все вичитав він там — і здиву вання, і недовіру, і сумнів, і на віть дрібочку іронії. Марко — втирає посуду! Але Марко не здався. — Що край, то обичай! — відповів Марко на її німий по гляд. — Може так і треба. їжу треба зварити — варить той, хто це вміє. Плян робить ін женер, я рисую деталі. Ти ва риш обід, а я помиваю посуду, щось таке говорив Герберт. Чо мусь воно інакше звучить по англійськи. Не важно! Марто, дружно моя люба, мученице до машніх обовязків: я, Марко, обіцюю тобі, Марті від завтра помивати посуду. А Юрко до помагатиме, нехай учиться змалку нових звичаїв. Сказано і рішено дня, ні ночі Різдвяної римського обряду — закінчив Марко це приречення піднесе ним голосом. — Чи дійсно? — засміялася Марта. — О, Марку, чуєте діти? Це буде для мене найкращий Різдвяний дарунок! Не тому, що помогти хочеш, але що йти мемо спільно і в тому. А тоді зрозумієш і мою втому і все що треба. А тоді може таки запро симо Бруксів на свята до себе? Орися. Найщиріші побажання ВЕСЕЛИХ СВЯТ РІЗДВА ХРИСТОВОГО і ЩАСЛИВОГО НОВОГО РОКУ складаємо нашим приятелям і знайомим Олена і Володимир Лотоцькі мистецтво у світ, у нашій фор мі й під нашим імям. Це наше завдання на чужині. 19 Відділ СУА в Амстердам, Н. Й. уже перевів такий вечір. Треба сподіватися, що за цим прикладом підуть інші. Л. Б. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
