Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
34 OUR LIFE • March-April 2026 «УСІМ СЕРЦЕМ З ВАМИ...» Перед цією жінкою охоче відчиняли двері президенти, міністри та ви - сокопосадовці, а сама вона була вкрай скромною та доброзичливою, щиро відданою місії боротьби України за незалежність, а згодом роз - будови української держави. Її життя було таке насичене історич - ними подіями, що вистачило б не на одну епоху й не на одну книжку. У жовтні минулого року Люді Ву - сик мало б виповнитися 80 ро - ків... Народилася Людмила під Бердянськом Запорізької обл., а після закінчення педінституту у 1968 р. бунтарська натура при - вела її у Литву, де вона прожила близько 30 років і де під впливом дисидентів сформувався її світо - гляд. «Я стала українкою саме в Литві... Серед моїх друзів-литов - ців були діти тих, кого вивозили на Колиму. Вони розповідали страшні історії зі свого життя, піс - ля яких спадала з очей омана про радянську дійсність», — згадува - ла пізніше. Жодні значні історичні події не обходилися без її участі. Працювала у департаменті регіо - нальних проблем і національних проблем при уряді Литовської Республіки. Була секретаркою, а згодом головою Громади україн - ців Литви (1989–1997). Її близька подруга Оля Старов (111-й Відділ) згадує: «Люда Вусик була однією з тих українок, які особисто до - помогли зміцнити відносини, що існують сьогодні між Литвою та Україною — не на рівні військової чи політичної співпраці, а на рівні особистої дружби». Також високо оцінив її внесок відомий журналіст Віталій Порт - ников: «Це людина, з якою пря - мо були пов’язані важливі дії з організації справді ефективної і не байдужої до України діаспо - ри... Людмила була в центрі українського руху в Литві». Сама ж вона пишалася тим, що поклала «камінчик у відбудову цієї малень - кої, але гордої держави». Через її руки пройшли сотні незалежних українських видань, які друкували у Вільнюсі. Вона була в епіцентрі створення Народного Руху України, учасницею обох революцій. Дружба з визначними діячами і політиками, що зародилася в ті роки, тривала все життя. «Для мене це найвища нагорода бути в одній когорті з тими людь - ми: В. Чорновіл, С. Набока, Б. Горинь, С. Хмара, І. Драч, І. Кучерів, І. Заєць, С. Одарич, М. Ратушний, Л. Танюк, Т. Гунчак і багато-багато інших достойних людей», — захоплено говорила Людмила. На зламі століть доля закинула Людмилу в США, де вона знову з усією заповзятістю поринає у громадську роботу: багаторічна голова 111-го Відділу, членкиня Комітету вшанування жертв Голодомору в Лос-Анджелесі, освітня референтка централі СУА. Люба Кеске (111-й Відділ) згадує, що разом з Людою підготували чимало презентацій і кінопоказів. І це лише верхівка айсберга у її щоденній титанічній праці. «Кожним організованим заходом, виставкою чи ярмарком ми доносимо: Україна — не тільки Чорнобиль і біда на Донбасі. Украї - на — це й Іван Палагнюк, Квітка Цісик, писанкарство, вишивка, гли - бокий зміст та неймовірні культурні надбання», — так діяла Люда Вусик на чолі освітньої референтури СУА. Люда гуртувала довкола себе людей, з якими можна будувати Україну, берегти її минуле і мріяти про майбутнє. Дуже плідною була її співпраця з істориком і журналістом В. Кіпіані. Вона допома - гала йому збирати історичні документи і поповнювати Музей-архів преси, надавала постійну інформаційну й фінансову підтримку, ще - дро ділилася зв’язками і, своєю чергою, дуже цінувала його зусил - ля: «Дякую тобі, друже, за твою відданість цій справі... Пройшли роки, і з пам’яті стерлися дати, імена, назви, і тільки, дякуючи твоїй настирливості, ми можемо її відновити». Особливе місце в житті Людмили посідала тема Голодомору, що викосив смертельною косою її родичів у страшні 1932–33 рр., або обернувся сибірським засланням. «Поки житиму, пам’ятатиму, як моя бабуся продавала останнє, щоби отримати тазик муки, з якої по - тім варила рідку затірку, добавляючи у казанок, в якому вже варила - ся різна трава. Пам’ятатиму, як у діда Тимофія під ковадлом знайш - ли пів мішечка ячменю і його зразу ж забрали, і ніхто не міг знайти його слідів». Щороку українська громада Лос-Анджелеса та околиць ушановує пам’ять жертв сталінського терору, і чимало зусиль до цієї традиції доклала саме Люда: «Чим більше я заглиблююся в цю тему, тим більше переконуюся в тому, що повинна, поки жива, робити все, щоби весь світ визнав Голодомор геноцидом». ВІДІЙШЛИ У ВІЧНІСТЬ • IN MEMORIAM Пам’яті Люди Вусик (7 жовтня 1945 р. – 3 серпня 2025 р.)
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
