Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАШЕ ЖИТТЯ • Січень-Лютий 2026 37 свій мобільний телефон (отакої!). Але не злякався, а впевне - но підійшов до першого перехожого — високого чоловіка з якимись паперами в руках. — Excuse me, do you know where... — почав було він, але чоловік тільки привітно посміхнувся й щось швидко промо - вив мовою, схожою на французьку, показуючи на звичайну паперову карту у своїх руках. Стало зрозуміло, що це турист, який і сам не знає, куди йому далі йти. Марко потиснув плечима, роззирнувся навкруги та зробив ще одну спробу звернутися до перехожих. Та поки він зби - рався з думками (чомусь не зміг пригадати адресу виставки), поряд молода дівчина перепитала його: — Are you okay? Хлопчик розгубився і поспішно кивнув, мовляв, все добре. Він відійшов і вирішив не соромити себе, але пригадати всю потрібну інформацію та гарно й грамотно попросити допо - моги. Та чомусь виглядало, що англійська мова, що була у нього такою блискучою та крутою вдома, тут розчиняється у людському гомоні міста, як крапля в океані. У горлі зібрався клубок, а всі англійські слова, якими він так зухвало кори - стувався в Україні, раптом зникли, ніби хтось вимкнув світло. Поки хлопчик збирався з думками, ноги затремтіли від тривоги, що наростала. І це був дивний страх, бо він не бояв - ся людей – місто виглядало привітним, але занадто великим і гучним. А ще — надто швидким та зовсім «іншим» у порів - нянні з його рідним. Марко притулився до стіни, за якою було чутно звуки під - земного метро, і з надією роздивлявся навколо, щоб хоч якось оцінити ситуацію. І саме в цю мить до нього долинули звуки пісні, неначе хтось увімкнув гучномовець. Він прислухався... Це був живий голос. Мелодія линула знизу, з самого метро. І якась невідома сила потягнула хлопчика до цих звуків. Ноги самі його туди несли, а вуха стали виокремлювати слова: «Сіла птаха білокрила на тополю, сіло сонце понад вечір за поля...» Як хлопчик спустився сходами до низу, то побачив у пере - ході жінку, яка ніжно співала цю пісню. І в цей момент від - чув, як під звуки рідної мови в його душі наче натягнулися всі струни. Тож зненацька, аж сам не зчувся, як голосно й з усього серця закричав: — Мамо! Хочу до мами! Я загубився! Допоможіть!.. Очі жінки, яка співала, загорілися і вона поглядом впіймала Марка. Вона перестала співати, підійшла до хлопчика та чи - стою українською мовою, тихо запитала: — Ти з України? Марко аж здригнувся: на тлі чужої мови цей голос був як ковток свіжого повітря. І якби ж він знав, що так само на душі було і тій жінці, яка знаходилася далеко від дому і давно не чула рідної мови з чистим та впізнаваним акцентом! Вона простягнула йому долоню, запросила присісти та за - пропонувала води. Потім розпитала, що сталося, як зветься виставковий центр, до якого учні прямували, а також ім’я вчительки. Далі обоє звернулися до відділку поліції. І добрі поліціянти допомогли знайти групу учнів, навіть самі підвез - ли за потрібною адресою. Жінка ж не відпускала Марка, поки не переконалась, що у нього все добре. А коли діти й учителька нарешті зустрілися з Марком, то сказала всім лише одну фразу: «Бережіть свою мову, діти, бо у несподіваний момент вона вас може захистити набагато сильніше, ніж ви думаєте». Ввечері після виставки, коли Марк був у безпеці та весело грався з дру - зями, які наввипередки ділилися своїми емоціями від їхньої неймо - вірної поїздки, вчителька посадила Марка поруч себе і сказала: — З тобою сьогодні трапилася до - сить небезпечна пригода, але ти мав можливість зрозуміти, що є твоїм оберегом, захистом, а в деяких ви - падках і зброєю. Розумієш... рідна мова — це як мати. Навіть, якщо ти далеко від дому, де інші мови і зви - чаї, рідна мова — це мова, якою ти вимовляв перші слова і вперше кли - кав на допомогу. Мова, якою тобі вперше говорили слова любови і яку розуміли, коли ти почав говорити. Рідна мова — твоє багатство, яке пе - редавалось з покоління в покоління і яке без твого бажання в тебе ніхто ніколи не зможе відібрати. Це твоя ідентифікація, твій скарб. Вона ні - коли не загубиться у твоєму серці і ніколи не дасть загубитися тобі. І де б ти не був, її почують саме ті люди, які зможуть тобі допомогти. Бог по - турбується і не відцурається від тебе, коли ти будеш потребувати допомо - ги, якщо і ти не відцураєшся рідної мови. Марко кивнув. Того вечора він довго сидів у готельному номері й вперше за багато часу хотів писати не англійською, а українською. Бо зрозумів, що англійська — чудова, корисна, важлива й цікава і що її тре - ба вивчати і знати. Але тільки рідна мова вміє відкривати двері прямо до серця і повертати додому, навіть якщо ти серед найгучнішого міста світу. Звичайно, з того дня Марко не перестав вивчати й поглиблювати знання англійської мови, але вже не соромився української. Де б він не був і щоб не траплялося у його житті, українська мова була його силою та ниточкою-дорогою до рідного дому, де він вперше заговорив і вперше сказав українською: «Мамо!»
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
