Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 2012 WWW. UNWLA.ORG 5 Письменниця редаґувала і упорядкувала цілий ряд книжок таких авторів, як поетеси Зої Когут, Богдана Нижанківського (Бабай), Валеріяна Ревуцького, збірник «Рогатинська Земля», альбом «Гу - цуль щина». У 1991 році вийшла монографія «Володимир Старосольський», в якій Уляна Любо вич поміщує біографію батька, його наукові праці, промови на політичних судових процесах, тощо. Письменниця упорядкувала і підготувала до друку спогади брата Ігоря «Крутими дорогами», друку - вала статті про визначних і цікавих людей, мистців, малярів. Маючи тонке почуття гумору, Уляна Любович тісно співпрацювала з гумористичним журналом «Лис Микита» Едварда Козака. З 1972 року і аж до виходу на пенсію у 1990 р оці Уляна Старосольська - Любович працювала редактором журналу «Наше життя» Союзу Українок Америки. Тут талант професійної журналістки, талант жити, творити, спрямовувати громадську думку і посвячуватись високій ідеї служіння Україні поєднався з талантом гум ору, блискучого дотепу, тонкої іронії. Неоціненним скарбом Уляни Любо - вич були і залишаються глибоко патріотичні та високо ідейні редакційні статті журналу, які у 2001 році видані у Львові окремою книжкою під назвою «Нариси, статті, есеї з журналу «Наше жи ття». Гортаючи сторінки журналу «Наше життя», що видавався під редаґуванням У. Старосолької, глибоке враження справляє колосальна ерудиція редакторських статей на різноманітні теми автор - ки. Написані серцем, наповнені любов ’ ю до людей, до знедоленої України, дочірним болем за її долю. Так, вона прекрасно володіла словом, отримавши той Божий дар, щедро виливала його на сторінки своєї журналістської та письменницької творчості. Недаремно після виходу в світ збірки оповідань «Розкажу вам про Казахстан», професор Шевельов, високо оцінивши книжу, виокремив її як найдобрішу, найбеззлобнішу серед книг, написаних про совєтську каторгу таборів ҐУЛАҐу. Бо писала її Жінка, аристократ духу, яка на фарисейське запитання одного з радянських дипломатів, чи не мучить її ностальгія за рідним краєм, чи не бажає вона повернутися додому, відповіла: «Краще ностальгувати з Ню Йорка, ніж з Норильська». За роки праці в СУА та його журналі журналістський талант У. Старосольської став особливо плідним, її Слово було почуте серц ями тих, кому не байдужі рідна мова, далека Батьківщина, її боротьба за кращу долю. В своїх нарисах, есеях, інтерв ’ ю, редакційних статтях, серед яких геро - їнями є багато жінок, вона разом з ними не просто ностальгувала за Україною, а «щоб не плакати, смія лася», творила, працювала, ділячи своє Слово і свою журбу з тими, що змушені були, як і вона, покинути батьківську землю, могили предків та рідних та, не впадаючи у відчай, творити в світі цілий материк української культури, гордо називати себе українцями. Українська тематика в творчості У. Старосольської проходить червоною ниткою через усі примірники журналу «Наше життя». Ось тільки декілька заголовків: «На нас глядить Україна», черв е нь 1982 р., «Щоб любити Україну, треба її знати», лютий 1983 р., «За мно ю стоїть Україна», березень, 1983 р., «Україна і ми», жовтень 1989 р. В цих статтях і тривога за Україну, за її народ, і безмежна любов до Батьківщини, передана письменниці у спадщину від її предків, зокрема батька, Володимира Старосольського, адвоката, як ий був оборонцем людських прав в поневоленій Україні. Редактор Старосольська знайомила читачів як з відомими українськими жінками минулого, так і з своїми сучасницями: письменниками, мисткинями, громадськими діячками, борцями за волю України. Пишучи про засновницю Монастиря Милосердя Матір Терезу у статті «Нагорода Нобля за Любов» (березень 1980 р.), авторка пише: «Читаючи листи наших жінок з України, політв ’ язнів з Мордовії, Казахстану чи Сибіру та слухаючи тих, яких маємо між нами, ми бачимо знов і зн ов, яку важливу ролю грали і грають у житті нашого народу жінки». «Споконвіку було слово...» – назва статті Уляни Любович, надрукована в журналі «Наше життя» за січень 1989 року, в якій авторка, взявши епіґрафом початок Євангелії Св. Йоана, закликає стати в обороні української мови: «Нарід, який родився, виростав, живе на рідній землі, – мусить боротися за рідну мову!» Пройшло понад двадцять років з того часу, а питання про захист української мови в Неза - лежній Україні і досі залишається актуальним. І дос і актуальним для нас є вся творчість Жінки, аристократки незламного духу Уляни Старосольської - Любович. Упродовж нелегкого, але багатого подіями і плідного творчого життя Уляна Старосольська - Любович, або просто пані Ляся, як звали її всі знайомі, завжди б ула у вирі пластового, літера тур - ного, мистецького, громадського життя. У 1995 році стала членкою Національної Спілки письмен - ників України, до якої належать великі духом люди. Ті люди силою свого пера зуміли зрушити основи тоталітарної системи в Україні. Ім ’ я Уляни Любович гідно займає місце серед них. Вічная Їй пам’ ять! Лідія Слиж.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
