Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2009 7 Тато розповідав нам про тяжке табірне життя, про моральні знущання. В 1956 р. НКВД запропонувало йому написати наклепницьку обвинувачувальну статтю проти греко - католиць - кої церкви. Взамін обіц яли волю. Тато не хотів і не міг цього зробити. Я плакала. Тато молився. А ще бідкався, що не має ні часослова, ні мо - литвенника, то спочатку сумнівався, чи доходять його молитви до Всевишнього. Про це він роз - повів молодому теологу із Закарпаття. Одного р азу, коли батько молився біля бараку, до нього підійшов цей теолог і каже: – Коли ви молилися, отче, я почув дивний голос, що говорив – « Чорні ангели трублять тривогу – священик став до молитви!» В Мордовії тато пробув 12 років. На - решті, в квітні 1975 р оку тата звільняють. В совєтських таборах тато пробув разом 25 років, 5 місяців і 24 дні. З табору тата забрав брат Зеньо і вони їдуть до сестри Віри на Волинь в с. Уїздці Рівненської обл. Незабаром Великодні свята, ми всією родиною приїжджаємо туди, що б ви тати тата і провести ці свята разом на рідній Україні. Приїжджає ще рідна татова сестра Марія, яка відбула 10 - річне ув ’ язення в Тайшеті Іркутської обл. Всі радісні, веселі, багато фотографуємося. Тато, повний оптимізму, вірить, що скоро буде самостійна нез алежна Україна. В тата великі пляни – навчати внуків гри на скрипці, вчити дітей і внуків релігії. Тато чудово грав на скрип - ці, вчив нас співати старих українських пісень. Але на волі почалися нові випробування. Тата на Волині не хотіли прописувати і пі сля восьмимісячного проживання прийшов наказ з району в трьохденний термін виселитися з області. В січні 1976 р. тато приїжджає до рідної Коломиї, відвідує родину, товаришів, знайомих. Тато живе в сестри Ліди, та прописувати не хочуть, наклали Ліді штраф, що тримають у квартирі не прописаного перестарілого батька. Незабаром викликають чоловіка Ліди Петра і директора паперової фабрики п. Ільницького, де Петро працював, до НКВД. Там питають, чому він тримає у своїй квартирі не прописану люди - ну, священика. Пе тро відповів, що священик є батьком його дружини і що він не одружувався з батьком, а з його дочкою. Ще багато разів тата викликали до НКВД і наполягали на тому, щоб тато виїхав з Коломиї. І аж у 1978 році тата таки прописали у Ліди у віці 74 роки. За квар тирою, де жив тато, постійно був нагляд. Час від часу приходили псувати нерви уповноважений у справах релігії, хтось з МВД і прокурор. Нака - зували татові не відправляти Богослужіння, не збирати людей, не хрестити. Лякали новим арештом. Тато нервувався тими ,,гостями ” і більше хворів. Ми всі переживали за татове здоров ’ я і молилися за нього. Господь допоміг татові перенести дві операції на грижу. І ось 1989 рік, переповнена заля Народ - ного Дому, всі вимагають від міської ради пере - дати ключі від Свято - Михай лівського храму греко - католицькій громаді. В голови міста трясуться руки і ключі передаються під радісні овації братству греко - католицької громади. Правлячий єпископ кир Софрон Дмитерко від - криває церкву, освячує і починає перше Бого - служіння після 43 - х ро ків заборони. Перша хвилююча проповідь Владики – тато і я не можемо стримати сліз радості, що наша церква вийшла з підпілля. Тато дуже піднявся на дусі, почав щодня ходити до церкви. Відправляти не міг – тряслися руки, слабли ноги, але з радістю сповідав па ра фіян . Одного дня тато розповів, що вис - повідав сто людей, був змучений. Це було перед Вели коднем. Так склалася доля, що тато не вінчав сам своїх дітей, не хрестив внуків. Аж діждав хрестити своїх правнуків: Олеся, Ігоря, Христю, Олю, Марину. А в честь 50 - річчя УПА тато одержав медаль, як член спілки політ - в ’ язнів. Бу в ще такий випадок. Влітку 1991 року приїжджає в Коломию після повернення з Риму до Львова Верховний Архієпископ Блаженніший Мирослав - Іван кардинал Любачівський. Разом з коломийською громадо ю ми з татком і сестрою йдемо до міської ратуші, щоб привітати Вели - кого гостя. Люди стають обабіч дороги на вулиці Січових Стрільців, щоб дати дорогу процесіям, які йдуть з церков коломийщини на чолі з Блаженнійшим кардиналом Любачів ським, єпископами Соф роном Дмитерком, Пав лом Василиком, десятками священиків. Люди радісно вітають церковний провід, співають церковні пісні. І от, несподівано, до тата підхо - дить єпископ Павло Василик і говорить: ,,Бла - женніший кардинале, ось перед нами всечесній - ший отець Л укашевич, що сидів зі мною в тюрмі в Мордовії. Я Вам про нього розповідав. ”
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
