Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
6 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2009 З НАШОЇ ІСТОРІЇ ГОЛГОФА РОДИНИ ЛУКАШЕВИЧІВ (Закінчення. Початок в ч. 10 і 11) Після переводу татка у Воркуту здоров ’ я мами стало різко погіршуватись. Зболілому серцю доля нанесла ще один удар. Більше вже мама з татом не побачилися. Журба підр ивала мамині життєві сили. Положили маму в лікарню, та стан її здоров ’ я погіршувався з кожним днем. Лікарня була переповнена покаліченими шахтарями. В Інті було 16 шахт, де видобували кам ’ яне вугілля. Українці, що звільнилися з таборів без права повернення на Батьківщину, змушені були працювати в шахтах. Ніхто не дбав про безпеку роботи в шахтах і покалічених шахтарів щоденно привозили до лікарні. Робили важкі операції з ампутацією рук, ніг. Багато молодих хлопців вмирало як не в шахті, то в лікарні. 16 сер пня 1957 р. перестало битися серце нашої багатостраждальної Матусі на 51 - му році життя. Це був страшний удар долі для нас, осиротілих дітей на холодній чужині. Вислали татові телеграму в табір. Тато просив начальство відпустити його з конвоєм на похорон др ужини, та ніхто його слухати не захотів. Тато молився, страждав, плакав, пишучи листи - спогади: «Моїй найдорожчій в найчорніших днях мого життя... Наслідувати Твою любов, Твою праведність, Твою працьовитість, Твою терпеливість, Твою побожність, Твою шедріст ь для бідних і потре - буючих, щоби в Другому Світі я був гідним Тебе, щоби Тебе я там зустрів, де нема розлуки, болю, сліз, яких Ти стільки пролила за тих нещасних вісім літ... Щоб не сплямити неза - бутню пам ’ ять про Твою світлу остать, я запев - няю Тебе, кох ана моя, що постараюсь діточкам нашим нещасним заступити Тебе. А Ти допо - можеш мені добрими порадами та надхненням з потойбічного світу...Чи тямиш сон, який я мав в тюрмі? Бачу у сні, що йде багато людей на прощу в Гошів, а Ти, кохана, майже на самому пере ді обертаєшся і махає ш мені рукою, щоб я скоріше йшов... Сповнилася перша частина цього сну... Ти певно в Царстві нашої Небесної Цариці, а я ще мушу Тебе доганяти... Просив начальника поїхати на Твій похорон... Нове терпіння впилося своїм безжалісним жалом в моє серце. Судьба відмовила мені в можливості востаннє попрощатися з Тобою, моя найдорожча мученице! Це горе може тільки відчути в ’ язень, висланий з Інти без вини. Не маю можливості сповнити нашого прадідівського звичаю просити прощення у Тебе, моя коха на, загнана лютою долею як невинна серна, Тебе пращати і в остан - ній раз заспівати: ,,вічная пам ’ ять ” ... Я це своє терпіння і горе жертвую через руки Пресвятої Діви найдорожчому Пресвятому Ісусовому Серцю, щоби Твоя остання дорога була світлим входом в без межне життя і там благала щасливої останньої дороги мені, а колись і діточкам нашим.» Похорони мами були великі, зібралася майже вся репресована Інта. Зібрали трохи гро - шей для нас, дітей. З невимовним жалем ди - вилися ми, як опускають домовину у яму з вічн ою мерзлотою. Прости нам, матусю, всі наші непослухи... Влітку 1958 р. Ліда, Орися і Зеньо їдуть в Коломию до бабці Марії і маминих сестер.Орися залишається в тети Меланії, а Ліда з Зеньом вертаються в Інту. Ліда повертається до Коломиї в 1960 р. Дарця вих одить замуж в Інті за Миколу Кривоноса. На Львівщині їм не дають дозволу на проживання, тому вони їдуть на Черкащину. Зеня після закінчення середньої школи заби - рають в армію. По закінченню служби в армії теж приїжджає в Коломию. З великими трудно - щами йом у вдається прописатися у бабці. А татко наш дальше мучится у мордов - ських таборах суворого режиму. Посилки дозво - ляють посилати два рази на рік. По черзі всі їздимо до тата на побачення. Згадує Орися: « Я вийшла заміж і ми з чоловіком поїхали в 1971 р. до тата. З Москви доїхали до станції Потьма - 1. Густі ліси оточували нас, коли ми дальше їхали вузькоколійкою, збудованою арештантами, по тім ще йшли пішки до станції Озерна. Табір справив на нас гнітюче враження: високі вишки з охоронцями, колючі дроти в три ряди. Нам дали в кімнаті побачень зустріч протягом однієї доби. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top