Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
короткі біографічні відомості, зокрема те, що “до ареста работала на дому по художеству”. Отак ці двоє уявляли собі фах ґравера, професора, — як надомника-ремісника. Софія розповіла, що її батько народився у Варшаві, служив інженером на Вар шавсько-Віденській залізниці в Лодзі (до речі, до революції це була дуже серйозна посада). 1889 року він переїхав з родиною до Петербурга, де влашту вався у Міністерстві шляхів сполучень і помер року 1907. У Варшаві, провадила далі Софія, мешкали її мати Софія Францівна та сестра Яніна Налепінська- Мальце, які виїхали туди з СРСР 1921 року. У Польщі мешкали також сестра Ганна Пєчарковська та брат Олександер, викладач вищого текстильного нав чального закладу. З матір’ю та сестрою Софія регулярно листувалася до 1936 року, а зустрічалась востаннє навесні 1926-го в їхньому помешканні в Торуні, де вона пробула близько двох місяців. Сюди, зустрітися з нею, приїздив брат. За кордон вона їздила тоді разом із сином, щоб побачитись із матір’ю й познайомитись з постановкою навчання у ми стецькій Графічній академії в Ляйпціґу. Того разу вона побувала ще у Варшаві, Кракові, Закопаному, Львові, а в Німеччині — у Берліні, Ляйпціґу, Дессау. Ці біографічні відомості дають дещо дослід никам. Звертає увагу те, що Софія відвідала голов ним чином ті міста, з якими було пов’язане колись їхнє життя з Михайлом Бойчуком. Але що це давало енкаведистам?! Вони вовтузились довкола впертої ув’язненої тиждень за тижнем. За червнем минав липень, серпень, але жоднісінького протоколу, щоб його можна було “підшити до справи” не з’явилося. Слідство попросту буксувало. Другий протокол датується щойно 18 верес ня. Енкаведисти “розробляли" коло знайомих. Софія Олександрівна розповіла, що з Іваном Падалкою зна йома з 1920 року, з Василем Седляром — з 1921-го, з сином митрополита Іваном Липківським та Кирилом Гвоздиком — з 1923, з Жозефіною Діндо — починаючи з 1924 і до її арешту 1937-го. На питання, хто з вищеперелічених осіб бував у закордонних відрядженнях і в яких країнах (ніби таких відомостей вони систематично не одержували, а закордонні відрядження оформлювалися поза ними), відповіла: “У закордонних відрядженнях бував Седляр, разом з моїм чоловіком у 1926-27 pp., про що я вже розпо відала на попередніх допитах”. Зрештою, цю поїздку висвітлювала преса. Тут однак певна трудність: за всі попередні місяці у справі зберігся лише один- єдний протокол, і в ньому таких свідчень, як ми бачили, немає. Знищили або й не записували! Можна уявити, як нецікаво було Ліфареві й Миненкові вислуховувати від Напепінської й те, що за кордон 1929 року їздила ще Діндо, адже й про цю поїздку вони мали найдокладніші відомості із зведень тамтешніх совєтських шпигунів! Вони все-таки запитали навіщось, чи побувала Діндо у Польщі. “Напевно сказати не можу, — відповіла Софія, — але мені відомо, що вона через Польщу переїздила”. Далі енкаведист не витримав стилю і продовження думки ув’язненої переказав уже своїми словами, ще й від своєї особи” “...где якобьі не останавливалась”. Оце “якобьі” належить уже слідчому, а вкладено це словечко так неоковирно до вуст ув’язненої... Освітній рівень писарчуків явно залишав бажати. Третій протокол. У рукопису позначено 20 вересня, у машинопису вписано 20 жовтня. Імовірно, правильна перша дата, а передруковувала друкарка не відразу, а в жовтні, тому механічно проставила інший місяць. Слідчі знову зайшли новим колом до закордонних поїздок, що нагнітало певне напруження довкола піднятої теми шпигунства. Софія розповіла, що вперше виїхала за кор дон 1906 року, інакше кажучи, ще за царя. ЇЇ батько підмовив її вчитись у Мюнхені. У тамтешній мистець кій школі вона й навчалася з осені 1906 року до весни 1907-го. Далі, в травні 1907 року виїхала до Італії. Натужно вслухаючись у незнайомі назви, ен каведист записував: “Побьівала я в Милане, Фло- ренсе, Ванеции и некоторьіх провинциальньіх городах”. Восени 1907 року повернулась до Петербурга. Розписуючись під цим унизу, Софія Налепінська не допомогла слідчому зберегти своє обличчя. Певно, пригадала розмову іншого енка- ведиста з мистецтвознавцем Сергієм Ґіляровим, яка свого часу хвилею прошелестіла київськими помеш каннями. Десь на початку вісімдесятих мені переповіла цю розмову Ірина Бошко, яка теж побувала на Лук’янівці... — А чому ви так прагнули до Парижа? — Ну як же ж, — .Лувр!.. — А хто такий Лувр? Отже, Софія розповіла, що восени 1908 року виїхала до Парижа для навчання в мистецькій академії Рансон. Закінчивши її, 1910 року поверну лась до Петербурга. 1912 року вона їздила до чоло віка, котрий працював тоді у Львівському Націо нальному музеї. Пробула там 3-4 місяці. 1914 року разом із сестрою Яніною їздила на курорт Закопане, де пробула два місяці. У Празі побувала на між народному з’їзді любителів книги й бібліотекарів. З останньої поїздки повернулась у червні 1926 року. Тільки ж хіба це було потрібне слідчим? їх цікавило зовсім інше: “Питання: — Ваш чоловік Бойчук на допиті зізнався (“показал”), що він 1927 р. виїздив за кордон у деякі країни Европи (“в ряд стран Европьі”) для зв’язку з розвідувальними органами. Скажіть, чи було вам це відомо?” “Ні”, — відповіла Софія, розуміючи, як деше во провокував її слідчий. У жодному з протоколів допитів Михайла Бойчука такого зізнання ми не знаходимо, а його вже напевно включили б до прото колу, якби він сказав щось подібне. Зрештою, такі провокації ні “прийомчики” слідчий не мав би й фік сувати. Навіщо нам про них знати? Четвертий протокол — від 24 жовтня. Упер та мисткиня не давала матеріялу ні на себе, ані на інших. Енкаведисти вирішили ловити її на “проти річчях”, щоб заповнити папір хоч чим-небудь. — На попередніх допитах, — проголосили ув’язненій, — на питання про особисті зв’язки шпигунського характеру з працівниками іноземних консульств ви відповіли, що в жодних консульствах не бували й ніяких зв’язків не мали. (У протоколах
Page load link
Go to Top