Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Савицької. За останні ЗО років, сотні стипендіятів закінчили середню та вищі школи, серед них багато українських католицьких та православних священиків, катехиток та монахинь, які тепер обслуговують українські парафії не тільки в діяспорі, але й в Україні. Відійшовши від Головної Управи СУА, д-р Савицька дальше працювала: зорганізувала 15-ий Відділ СУА у Стемфюрді, який і очолювала, щиро підтримувала Український Му зей, у важливість якого вірила від часу його засну вання. Це короткий огляд її праці в Союзі Украї нок Америки, але,крім того вона була дружиною, матір’ю та професіоналом. Зуміла все поєднати та разом із другом життя Зиновієм виховати своїх дітей Юрія та Гандзю в українському дусі. Вона працювала у державній аґенції адоптування дітей, будучи одночасно інструктором курсів історії України і української культури в Ютіка Колледжі у 1970-их роках. У 1981 році дирекція Ютіка Колледж запросила її до дальших викладів зростаючої програми етнічних студій. Трагічна смерть невістки Оленки у 1982 р. змінила пляни. Подружжя Савицьких переїхало до Ріверсайд, Кт., присвятивши свій час неповнолітнім онукам — Христі та Данилові. “Баба Дозя” разом із “Бабцею Марусею” Вірщук піклувалися своїми внуками, передаючи їм гордість та любов до української культури, мови — до України. У 1990 році в родині Гандзі та Юрія Мицаків приходить на світ син Максим — радість усієї сім’ї. Дуже зворушливими для подружжя Савицьких були подорожі в Україну, де вони були свідками передачі катедри св. Юра у Львові, греко- католицькій церкві у серпні 1990 р. в якій вони вінчалися 9 січня, 1943 р. Діягнозу своєї невиліковної хвороби прий няла реалістично та з вірою у Божу волю. 9 травня, 1998 р. у родинному теплі, відійшла у вічність наша незаступима членка — Почесна членка СУА — д-р Теодозія Савицька. Прощали її родина, друзі та представники організацій. Надійшли листи з да лекої Бразилії від єпископа Єфрема Кривого, Оль ги Корчаґін і інших. На прохання родини створено Тривалий Фонд ім. д-р Теодозії Савицької при Стипендійній Акції СУА. Це нев’янучий вінок у Її пам’ять, що запевнить продовження та передачу ідеалів в які вірила, Почесна членка СУА, Теодозія Савицька ціле своє життя. Наші життєві дороги, які перехрещувалися від 1973 року, коли я стала членом комісії Суспільної Опіки СУА під проводом Почесної членки СУА д-р Теодозії Савицької, тепер розійшлися. Спадщина її діяльности зберігається у архівах СУА, у серцях сотень вдячних колишніх стипендіятів СУА у діяспорі та у моєму серці. Анна Кравчук, голова СУА. СОФІЯ НАЛЕПІНСЬКА-БОЙЧУК СЕРГІЙ БІЛОКІНЬ Коли у справах ОҐПУ-НКВД вичитуєш, що за Україну чи, як казали тоді, за український (конче бур жуазний!) націоналізм більшовики винищували укра їнців, це сприймається майже нормально. Тут є своя закономірність, своя логіка. Особисто мене особливо по-людськи зворушує, коли за Україну гинули люди, ані сном, ні духом нам нічого не винні, — такі, як-от, скажімо, історик мистецтва, німець з роду Федір Людвигович Ернст. Ані крапельки української крові не мала в собі Софія Напепінська. Її дід по матері Ксаверій Налепінський вик ладав математику у варшавських гімназіях. Батько, Олександер, був виразний польський націоналіст. Після придушення польського повстання 1863 року такі поляки як він, вважали за неможливе працювати “на царя”, тож саме з цієї причини й Олександер Налепінський, інженер шляхів сполучення за фахом, служив на залізниці не урядовій, а польській, що належала акціонерному товариству. Звільнений і звідти з вовчим квитком, він не мав права служити в польських губерніях, і до кінця життя працював у Мі ністерстві шляхів сполучення. Не була українка й мати, яка мала дівоче прізвище Рьор, французьке за походженням. її бать ка Францішка, Софіїного діда, знали як чуйного лі каря, що задурно лікував бідних і навіть лишав їм ча сом під подушкою гроші на ліки. Його рецепти збері галися у деяких родинах півсторіччя, і рідній Софіїній сестрі Ганні ще в її дитинстві показували їх, пояс нюючи, що це були найкращі рецепти. Така була по пулярність предка Софії Налепінської з боку матері. Виїхавши на навчання до Парижа, Софія поз найомилась із Михайлом Бойчуком і закохалась у нього. Це визначило все її подальше життя. В одному з листів до київського мистецтво знавця Дмитра Горбачова Ганна Налепінська, за чо ловіком Пєчарковська, розповідала: “Я маю львів ський знімок, Софія в ательє, на стіні чудовий килим, який я сама добре пригадую. Він зберігавсь у мене у Варшаві й згорів 1944 року під час варшавського повстання. І на стіні бандура. На той час Софія вже зреклася, так скажемо, своєї національності, співала лише українських пісень, розмовляла українською й перебувала цілковито під впливом і у владі Михайла. Приїздила до нас, страшенно любила родину, для мене була як рідна матір, — але всією душею була вже з Михайлом, і було відомо, що не покине ані його, ані його творчих ідей”. Софія стала видатним українським Гравером, професором Київського художнього інституту, засну вала школу Гравюри. І дуже природно, що для біль шовиків, хто боровся проти української культури, нищив її і мав руки у крові по лікті, — для них вона теж стала ворогом, як і Михайло Бойчук.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
