Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
гармонія. Піяністка дуже уважна до неї — як до емоційного змісту звучання, так і до логіки гармонічних зв’язків: любить глибоко і звучно виділяти “фундамент” басів, послідовно розкриває сенс гармонічного розвитку, як каркасу музичної форми. Вона підкреслює композиційну будову твору, відчутно, але тактовно розмежовуючи окре мі його розділи. Була на творчому шляху Гординської-Кара- нович ще одна дуже важлива зустріч зі вчителем — В. Барвінським. Власне кажучи, не забувала про нього ніколи, шанувала і берегла кожну згадку. З вогню війни, як найдорожчу коштовність, порятувала ноти “Української сюїти”, чим неабияк прислужилася рідній культурі, бо на батьківщині не вдалося зберегти цього твору від вогнища радянської інквізиції. Постійно слідкувала за долею композитора і боляче переживала несправед ливість його засудження. Коли В. Барвінський повернувся з заслання додому, Д. Каранович вже була у США і побачитися зі вчителем їй так і не довелося. Тож звернулася до музики: у 1963 р. підготувала монографічну програму з творів Бар вінського і здійснила з нею спеціяльне концертне турне для вшанування його пам’яти, об’їхавши 8 американських міст — Нью-Йорк, Ньюарк, Філя- дельфію, Клівленд, Дітройт, Міннеаполіс, Чікаґо і Торонто. Для американських слухачів це стало знайомством з невідомою їм високохудожньою сторінкою українського мистецтва. А для нашої культури — це неоціненний досвід збереження традиції яку на батьківщині всіляко намагалися знищити. Артистка все ж таки повернула цю тради цію додому, та лишень у 1990 році, коли після більш, ніж півстолітньої перерви, знову ступила на рідну землю. Сучасних львівських музик, для яких саме ім’я її було вже леґендою, здивувала готов ністю й бажанням виступати, доброю піяністичною формою і технічною вправністю, невимушеною й простою поведінкою. Виявилася типовою львів’ян кою: невисока, завжди усміхнена, з білосніжним волоссям і жвавими, веселими та водночас уваж ними очима. Цього разу Дарія Гординська грала у Львові різноманітну програму з творів Баха, Шопена, Моцарта, Ревуцького й Барвінського. Її виконавський стиль був незвичним для львівських слухачів свободою поводження з клясиками, неакадемічною манерою інтонування. Піяністка зовсім не вписувалася до норм, прийнятих добою звукозапису, легко ставилася до дрібних похибок у виконанні, з надлишком компенсуючи їх красою звучання чи віртуозністю. А водночас її гра виявилася дуже близькою і зрозумілою нам своєю українською щирістю, виразністю, тонким музичним чуттям. Львів’яни відкрили для себе видатну українську піяністку, мистецтва якої досі не знали, і зрозуміли, що вона є невід’ємною частиною вітчизняної музичної культури. І ще одна концертна програма — Сітон-Гол Університет, 1-го листопада 1992 року: Бах — Прелюдія і фуґа соль мажор (II том ДТК); Бетговен — Соната No 17, ре мінор, ор. 31, No 2; Барвінський — Канцона; Ревуцький — 4 Прелюдії; Шопен — Бапяда No 1, соль мінор, ор. 23. У цьому — сьогодення заслуженої піяністки і незамкнена перспектива її творчого шляху. Від усіх читачів “Нашого Життя” вітаємо членку СУА Дарію Гординську-Каранович зі слав ним 90-літнім ювілеєм. Бажаємо невичерпного над- хнення і творчих радостей у служінні високому ми стецтву Музики. З роси і з води Вам, прекрасна Піяністко! За останні роки багато з нас, “діяспорців”, побувало в Україні, відвідало рідні села або міста, побачилося з членами родини. Дехто поїздив по країні як турист, познайомився з небаченими рані ше місцевостями. Ще інші їхали по справах, пов’язаних з роботою. Повертаючись, ділилися враженнями — в одних це були й плюси й мінуси, в інших переважало все неґативне. Сьогодні вже нікого не здивує розповідь про відвідини рідних земель. Як мені сказали в редакції, наші журнали й часописи неохоче друкують подорожні розповіді, бо в них майже нічого нового немає. Я нещодавно повернулася зі своєї четвертої подорожі в Україну й не збиралася писати ніяких травелогів, одначе передумала й вирішила написати про свої пере- життя, бо вони, на мою думку, торкаються не тіль ки моєї особи. Ми з сестрою Мірталою поїхали до нашого рідного міста Харкова, щоб взяти участь у відкрит ті меморіяльної дошки на будинку, де в 1920-их роках жив і працював наш батько Сергій Пилипенко. Для тих, хто не знайомий з цим прізвищем, подаю короткі дані: письменник, видав біля ЗО книжок — байки, оповідання, літературні нариси; журналіст, редактор, засновник Музею Шевченка, директор Науково-дослідного інституту АСЯ ГУМЕЦЬКА З МИНУЛОГО - В МАЙБУТНЄ
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
