Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Савицької. За останні ЗО років, сотні стипендіятів закінчили середню та вищі школи, серед них багато українських католицьких та православних священиків, катехиток та монахинь, які тепер обслуговують українські парафії не тільки в діяспорі, але й в Україні. Відійшовши від Головної Управи СУА, д-р Савицька дальше працювала: зорганізувала 15-ий Відділ СУА у Стемфюрді, який і очолювала, щиро підтримувала Український Му зей, у важливість якого вірила від часу його засну вання. Це короткий огляд її праці в Союзі Украї нок Америки, але,крім того вона була дружиною, матір’ю та професіоналом. Зуміла все поєднати та разом із другом життя Зиновієм виховати своїх дітей Юрія та Гандзю в українському дусі. Вона працювала у державній аґенції адоптування дітей, будучи одночасно інструктором курсів історії України і української культури в Ютіка Колледжі у 1970-их роках. У 1981 році дирекція Ютіка Колледж запросила її до дальших викладів зростаючої програми етнічних студій. Трагічна смерть невістки Оленки у 1982 р. змінила пляни. Подружжя Савицьких переїхало до Ріверсайд, Кт., присвятивши свій час неповнолітнім онукам — Христі та Данилові. “Баба Дозя” разом із “Бабцею Марусею” Вірщук піклувалися своїми внуками, передаючи їм гордість та любов до української культури, мови — до України. У 1990 році в родині Гандзі та Юрія Мицаків приходить на світ син Максим — радість усієї сім’ї. Дуже зворушливими для подружжя Савицьких були подорожі в Україну, де вони були свідками передачі катедри св. Юра у Львові, греко- католицькій церкві у серпні 1990 р. в якій вони вінчалися 9 січня, 1943 р. Діягнозу своєї невиліковної хвороби прий няла реалістично та з вірою у Божу волю. 9 травня, 1998 р. у родинному теплі, відійшла у вічність наша незаступима членка — Почесна членка СУА — д-р Теодозія Савицька. Прощали її родина, друзі та представники організацій. Надійшли листи з да лекої Бразилії від єпископа Єфрема Кривого, Оль ги Корчаґін і інших. На прохання родини створено Тривалий Фонд ім. д-р Теодозії Савицької при Стипендійній Акції СУА. Це нев’янучий вінок у Її пам’ять, що запевнить продовження та передачу ідеалів в які вірила, Почесна членка СУА, Теодозія Савицька ціле своє життя. Наші життєві дороги, які перехрещувалися від 1973 року, коли я стала членом комісії Суспільної Опіки СУА під проводом Почесної членки СУА д-р Теодозії Савицької, тепер розійшлися. Спадщина її діяльности зберігається у архівах СУА, у серцях сотень вдячних колишніх стипендіятів СУА у діяспорі та у моєму серці. Анна Кравчук, голова СУА. СОФІЯ НАЛЕПІНСЬКА-БОЙЧУК СЕРГІЙ БІЛОКІНЬ Коли у справах ОҐПУ-НКВД вичитуєш, що за Україну чи, як казали тоді, за український (конче бур жуазний!) націоналізм більшовики винищували укра їнців, це сприймається майже нормально. Тут є своя закономірність, своя логіка. Особисто мене особливо по-людськи зворушує, коли за Україну гинули люди, ані сном, ні духом нам нічого не винні, — такі, як-от, скажімо, історик мистецтва, німець з роду Федір Людвигович Ернст. Ані крапельки української крові не мала в собі Софія Напепінська. Її дід по матері Ксаверій Налепінський вик ладав математику у варшавських гімназіях. Батько, Олександер, був виразний польський націоналіст. Після придушення польського повстання 1863 року такі поляки як він, вважали за неможливе працювати “на царя”, тож саме з цієї причини й Олександер Налепінський, інженер шляхів сполучення за фахом, служив на залізниці не урядовій, а польській, що належала акціонерному товариству. Звільнений і звідти з вовчим квитком, він не мав права служити в польських губерніях, і до кінця життя працював у Мі ністерстві шляхів сполучення. Не була українка й мати, яка мала дівоче прізвище Рьор, французьке за походженням. її бать ка Францішка, Софіїного діда, знали як чуйного лі каря, що задурно лікував бідних і навіть лишав їм ча сом під подушкою гроші на ліки. Його рецепти збері галися у деяких родинах півсторіччя, і рідній Софіїній сестрі Ганні ще в її дитинстві показували їх, пояс нюючи, що це були найкращі рецепти. Така була по пулярність предка Софії Налепінської з боку матері. Виїхавши на навчання до Парижа, Софія поз найомилась із Михайлом Бойчуком і закохалась у нього. Це визначило все її подальше життя. В одному з листів до київського мистецтво знавця Дмитра Горбачова Ганна Налепінська, за чо ловіком Пєчарковська, розповідала: “Я маю львів ський знімок, Софія в ательє, на стіні чудовий килим, який я сама добре пригадую. Він зберігавсь у мене у Варшаві й згорів 1944 року під час варшавського повстання. І на стіні бандура. На той час Софія вже зреклася, так скажемо, своєї національності, співала лише українських пісень, розмовляла українською й перебувала цілковито під впливом і у владі Михайла. Приїздила до нас, страшенно любила родину, для мене була як рідна матір, — але всією душею була вже з Михайлом, і було відомо, що не покине ані його, ані його творчих ідей”. Софія стала видатним українським Гравером, професором Київського художнього інституту, засну вала школу Гравюри. І дуже природно, що для біль шовиків, хто боровся проти української культури, нищив її і мав руки у крові по лікті, — для них вона теж стала ворогом, як і Михайло Бойчук.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
