Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
техніку учня, але й розвивав його особистість, прищеплював глибоке розуміння музики. Ніколи не нав’язував свою думку, а заохочував власні знахід ки учениці і, коли Дарія грала його твори, казав, що вона зуміла відкрити в них щось нове, гарне, чого сам досі не помічав. Вже в учнівському віці Гордин- ська регулярно виступала в концертах, що були важливою складовою навчання в Музичному інсти туті. 1928 року удвох з однокурсницею Дарією Ге расимович підготувала вечір чеської музики, в якому вперше у Львові прозвучали дві сюїти Йосифа Сука, Героїчна соната та поема “Пан” Ві- тезслава Новака. Цінуючи небуденний талант своєї учениці В. Барвінський скерував її у 1929 році, після закін чення Музичного інституту, для вдосконалення до Відня, де в цей час знаходилося чимало україн ських студентів та музик. Щира любов до музики, відкритий і привітний характер допомогли молодій піяністці легко увійти до віденського музичного життя і невдовзі вона стала незмінним учасником ансамблів з австрійськими та українськими інстру менталістами і співаками. У Віденській музичній академії була однією з улюблених учениць профе сора Пауля Вайнґартена, який особливо цінував її розуміння слав’янської музики. “Ті з українських мистців, що мали і вміли що показати, тут не розчарувалися: зокрема, вони могли бути горді з того, що твори української музики, бодай частково, внесли у світовий репертуар. Тому, теж Відневі судилося дістати свої сторінки в історії української музики”, — написала пізніше Д. Гординська у статті “Українська музика у Відні” (рукопис). 1933 року вона взяла участь у Другому міжнародному конкурсі піяністів-виконавців у Відні. Це були дуже почесні конкурси свого часу серед лавреатів яких — Діну Ліпатті, Монік де Брюшоль- рі, Болеслав Кон, Яків Флієр та Еміль Гілельс. Д. Гординській довелося стартувати з п’ятистами суперниками, проте вона успішно пройшла через складні випробування, увійшла до фіналу, (де залишилося лише 12 конкурсантів) і була нагоро джена почесним дипломом. Професійні інтереси міцно прив’язали Гор- динську до Відня, тут вона й одружилася, тож надовго залишилася в Австрії. У 30-х та 40-х роках піяністка вела там надзвичайно напружену кон цертну діяльність, про рівень якої дозволяють судити програми виступів. Ось одна з них: Бах-Ліст — Органна фантазія і фуґа соль мінор; Бетговен — Соната (Пасторальна), ор. 28; Шуман — Крейслеріяна, ор. 16; Шопен — Баляда соль мінор, ор. 23. (Концертна заля ім. Шуберта у Відні, 1941). У виконанні музичної клясики завжди виявлялася висока фаховість піяністки, відчутна, зокрема, у досконалому мистецтві звуковидобу- вання. У неї багата палітра штрихів, на рідкість точних і ясних, що мають найрізноманітніші інтерпретаційні функції. Мелодійна природа її піянізму проявляється у рельєфному виконанні голосів музичної тканини. Вона трактує фортепіяно як різноголосий ансамбль, надає окремої барви кожному звукові у гармонічних співзвуччях. Виступаючи в Австрії не забувала і про рідне місто. 1938 року привезла до Львова кон цертну програму, що стала підсумком її систематичної роботи над інтерпретацією україн ської музики: Левко Ревуцький — 4 Прелюди; Василь Барвінський — Українська сюїта; Віктор Косенко — Поема, ор. 5 No 1; Тарас Микита — Варіяції на тему чумацької пісні; Нестор Нижанків ський — Мала сюїта; Микола Колесса — “Картинки з Гуцульщини”; Станислав Людкевич — Пісня до схід сонця. (4 лютого. Велика заля Музичного товариства ім. М. Лисенка). Чи багато знаємо таких монопрограм з української фортепіянної музики в 90-х роках? Гординська-Каранович в її виконання вклала і душу, і високе фахове вміння, показала стильове розмаїття української музики. У 50-х pp. Гординська-Каранович переселилася до Америки і тут звернулася до музичної педагогіки, пов’язавши надалі свою долю з Українським Музичним Інститутом Америки. Проте, концертувати не припиняла ніколи, бо потреба говорити музикою зі слухачами — це найістотніша риса її особистости. Творче обличчя піяністки набуло визначности у своїх найваж ливіших прикметах, а основу репертуару склала музика романтична і українська. Ось типова програма: Шуберт — Варіяції сі-бемоль, мажор; Брамс — Рапсодія сі мінор; Шуман — “Метелики”; Ревуцький — Прелюдія мі-бемоль мажор; Скрябін — Етюд ре-дієз мінор; Рудницький — Соната; Шопен — 2 Ноктюрни та 2 Етюди. (Інтернаціональ ний інститут в Баффало, 1954). Дарія Каранович має особисту манеру піяністичного висловлювання, і у цьому криється якийсь симпатичний роздум, вагання — ніби не все тут відомо заздалегідь, а вирішується у процесі виконання. У неї свій особливий підхід до фортепіяно (як і до людей), завдяки чому навіть найбільш непіддатливий інструмент озивається під її руками приємним голосом. Індивідуальність піяніста, як відомо, найвиразніше проявляється в агогіці. Д. Каранович вільно володіє часом виконання, підкоряє його своєму висловлюванню. Свободою, пластичністю і рухливістю її ритм близь кий до мовленого слова. Характерний прийом — виділення важливих інтонацій відтяжкою. Звертає на себе увагу, що всі особливості її виконання (випуклість мелодійних зворотів; неспішний рух і багатство агогічних відтінків; підкреслення контра- пункітв у фактурі; тонке варіювання штрихів) ведуть до деталізації твору. Однак, жодна з інтерпретацій Каранович все ж не позбавлена цілісности та логічности. Цементуючу ролю відіграє Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top