Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПОГЛЯД У НАШЕ МИНУЛЕ МАРІЯ САВЧИН (МАРІЧКА), ’’ТИСЯЧА ДОРІГ”. СПОГАДИ. ЛІТОПИС УПА, ТОМ 28. ТОРОНТО—ЛЬВІВ, 1995. Наша культура, особливо в діяслорі, звертає ве лику увагу на дітей і молодь — до тієї міри, що дорослим грозить сприйняття дитячої літератури за свою. Героїчні періоди історії особливо надаються до пригодницько-героїчного підходу, який завжди полонить читача. Героїчний період боротьби УПА та знищення її — це світлий матеріял на такі саґи. Пересічний українець в Америці, мабуть, знає більше про міт УПА, ніж про саме УПА, а його членів — і поготів. Доля воїнів УПА, поза позолоченим мітом про них, незавидна. Марія Лабунька, одна з тих воїнів, знана із своєї стриманости та малослів'я, на Святі Героїнь 21 березня у Філядельфії почала свій рідкіс ний публічний виступ емоційним окликом: ’’Якщо ви не загинули — ви не герой! Якщо ви загинули — про вас забули! Якщо Ви переступили кордон чужини — ви зрадник. У такій атмосфері прожили ті члени ОУН-УПА, що більш як 40 років тому прибули у так званий вільний світ”. Докір зрадництва зустрів Марію Савчин-Пискір (у підпіллі Марічка), коли вона добилася на Захід. Саме добилася, а не пробилася. Савчин, дружина Василя Галаси (кличка Орлан), одного із чільних командирів УПА, і сама проворний воїн УПА майже з десятилітнім стажем у підпіллі, одна з останніх по палась у пастку НКВД. В ті часи радянська влада вже намагалася розіграти підпілля між собою та між уцілілим запіллям. Брутальне придушення УПА засто совувалось з дезінформацією, проникненням в ряди УПА агентури, намаганням зламати опір аргументами безнадії та простої втоми. Савчин, яку вже один раз до того часу піймало НКВД та випустило, щоб вона переконала чоловіка та інших кинути ’’безнадійну” боротьбу, НКВД вжило, щоб вона продісталася до УГВР та діяла там як аґент НКВД. Вона виконала перше завдання — продісталася до УГВР. Друге виконала у свій спосіб — принесла останні вістки з терену та цінні інформації про Україну. Вона мала, згідно з радянською владою, зосередити працю на УГВР. Можемо тільки припускати з того, що про інші середовища вже власті СРСР мали інформацію. Савчин і Галаса попали в руки МВД, бо один з їхніх товаришів остаточно склав зброю і видав їх. На відміну від Охримовича, якого більшовики згодом розстріляли, від Галаси домагалися листа до Кука, наступника вбитого Шухевича, і способу проникнути в УГВР. Дехто закидає Галасі видачу Кука. Аргументи Савчин, мовляв, дорога до Кука вже була напіввідкри- та, а лист був писаний не шифром, наявно пору шуючи реґлямент, отже тим самим насторожуючи адресата. Текст листа Галаса виборював на довгих допитах зі слідчими. Галасі залежало на тому, щоб Закордонне Представництво мало кращі інформації про дійсний стан на Україні, про реальні способи радянського контролю, про те, який реальний наплив мало і надалі має збройне підпілля. Савчин була в підпіллі від початку до самого кінця. Писанням своїх споминів вона допомогла цій сторінці справді героїчної історії України ввійти в історію як факт, а не лиш як оспіваний над ватрою міт. Спомини Савчин — це лектура для дорослих. Вони не ображають нашої інтелігенції, не вражають шабльонністю описів та не нехтують особистого еле менту в історичній дійсності. Вони писані ще в 1950- их роках, а остаточно надруковані у Львові 1995 року як 28 том Літопису УПА. Спомини свіжі, люди в них живі та й умирають дійсно, а не картинно. Вражає у Савчин ось що — почуття власної гід- ности, інтелігенція і абсолютна нормальність від даного Україні життя. Поляки порушують її права на власне життя, німці бльокують її шлях до школи, більшовики порушують усі святі людські права. Вона йде в підпілля не з обов’язку, не з ідеологічних причин, не тому що інші йшли. Вона йде з почуття власної гідности, з любови до життя, а не на жертву. Савчин не оспівує повстанського життя — вона його описує влучно, з гостро розвиненим оком на вимовну деталь та час від часу із стриманим сентиментом та добрим почуттям гумору. Ввійшла вона в підпілля просто зі школи і ніколи не затратила молодечої цікавости та інтелігентної віри у людей. В тому і друга головна характеристика цих спо минів — Савчин тонко описує радянську дійсність. Не просто вжиття брутальної сили — хоч і тут треба читати про тяжкі терпіння народу, — а те, що Ганна Арендт, єврейський філософ, яка пережила Другу світову війну, характеризує як ’’банальність зла”. Савчин у споминах, писаних тридцять років тому, охоплює реальність життя і виживання під ’’совітами”. За свої майже десять років підпілля вона народила двох синів, доношуючи тяжу, живучи під фальшивим прізвищем, раз на закерзонні, а другий раз — в Га личині. Живучи серед народу, вона мала нагоду наочно бачити, як більшовицький уряд контролює населення. Щобільше, вона також могла бачити, як
Page load link
Go to Top