Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
може бути доля унікальної колекції українських на родних музичних інструментів у Державному музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, що також розташований на території Києво-Печер ської лаври. Вона започаткована в 1969 році і нараховує пів- тисячі кобз-бандур, лір, скрипок, цимбал, різновидів сопілок та ін. За колишньої ідеології намагалися всі ляко стримати популяризацію цієї колекції, ліквіду вати відповідний відділ у музеї. Тепер виставка ’’Живії струни України” займає одне з центральних місць у залях музею. На ній влаштовуються кобзар ські вечори, вшановуються кобзарі, фолкльористи, популяризатори самобутнього українського мистецт ва. Змістилися акценти у збиральницькій і, відповід но, фондовій та експозиційно-виставочній діяльності. Якщо уславлений майстер бандур Олександер Корні- євський, який прожив мало не 100 років, чверть віку відбув у засланні за свої бандури, то тепер його творіння представляються на кожній виставці музич них інструментів. Ще один бік справи. Перебуваючи в полоні ко лишньої політичної концепції про дві культури в кож ній національній культурі, українські музеї вимушені були представляти лише так звану ’’пролетарську культуру”, що часто створювало спотворене вра ження про українську культуру як про культуру ’’хуторянську”, примітивну. А нині, наприклад, на тій же виставці музичних інструментів поруч з інстру ментарієм простого люду представлено інструменти різних верств населення: дворянства, духовенства, козацької старшини, інструменти міської музичної культури і ті, що прикрашають побут села. Сьогодні експозиції музеїв знайомлять відвіду вача з тією духовною культурою, яка за роки радян ської влади замовчувалася і заборонялася. ЛІДІЯ ОРЕЛ ОЙ НА ІВАНА , ОЙ НА КУПАЛА Кругом Мариноньки ходили дівоньки, Стороною дощик іде, Стороною та й на мою Роженьку червону. Купальська пісня. Весну, пробудження природи, буяння зелені, землю, хліборобську працю, кохання славить наш народ у гагілках (веснянках, постових піснях-ругу- лоньках), які молодь виспівує на вечорницях, на ву лиці, майдані, на березі річки, біля церкви, почи наючи від Великого Посту і аж до Тройці (Зеленої Неділі). На Тройцю співають троїцькі русальні або кусто- ві пісні також на природі або (як це є на Рівенському Поліссі), ходячи від хати до хати, вітають господарів зі святом, з Кустом. На Тройцю весна досягає най вищого апогею, довкола все цвіте, люди — в очіку ванні доброго врожаю. Весна переходить в літо. Дедалі довшає день, щедріше пригріває сонце. Наближається день, коли сонце найвище, найщедріше — це 7 липня (за цер ковним календарем — День Івана Предтечі) — Івана Купала. Це свято єднання людини з природою, гимн при роді. Очищення вогнем, водою, парування молоді, накликання врожаю. Святкують Купала звечора 6 липня, цілу ніч, аж до сходу сонця. Здавна це було свято молоді, вибору пари, зближення хлопців з дів чатами. Цієї ночі хлопці викрадали дівчат і згодом одружувалися з ними. На Поліссі ще й сьогодні відомий такий звичай: молодь цієї ночі парувалася, вступала у статеві стосунки, після чого, коли дівчина вагітніла, хлопець обов’язково одружувався з нею. Тому з прийняттям християнства, узаконюючи шлюб, церква неґативно ставилася до цього свята. Через це по окремих районах України Купала давно забули. По всій території України його по-різному святкували, святкують і сьогодні. Найкраще свято Купала збереглося там, де є річка, озеро або ставок. Цього дня дівчата ідуть в поле, ліс, на луки збирати пізні квіти (де які ростуть). На вулиці, майдані, на березі річки хлопці закопують зелене деревце (Мариноньку або Купальницю). По деяких районах України роблять Купальську віху: закопують високу жердину, вгорі якої прикріплюють дерев’яне колесо, обплітаючи його квітами, зеленню. В обов’язки хлопців входить готувати хмиз для ку пальського вогнища. Коли починає темніти, сходя
Page load link
Go to Top