Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Лисенко, що дістав високу фахову освіту (вчився у Ляйпціґській та Петербурзькій консерваторіях), все життя мав боротися із цензурно-поліційними порядка ми російського царату за право називатися укра їнським композитором. З певністю можна сказати, що в історії світової музики не знайти іншого компо зитора, який би мав стільки заборон, скільки дістав їх Лисенко від київських і петербурзьких цензорів. Забороняли все: публікувати обробки народних пісень та оригінальні твори, перевозити з-за кордону надруковані там нотні збірки, виконувати публічно власні твори або пропоновані Лисенком концертні програми, а також виставляти в театрі оперні чи музично-драматичні твори. Показово, що боротьба за українську ідею зфор- мувала в XIX столітті особливий тип художника — громадянина, трибуна, оборонця скривджених. Обстоюючи українську культуру в усіх її спектрах, Лисенко знаходив спільників у хоровій справі, в літературі і літературознавстві, театрі, історії, педаго гіці, фолкльористиці, етнографії. Усі просвітительські рухи, в тому числі й жіночий рух, усі демократичні форми суспільного єднання були необхідні, на його думку, для поширення волелюбних настроїв. До Лисенка горнулася патріотично настроєна молодь. ’’Помешкання його, — згадувала Софія Русова, яка пізніше стала однією з провідних осіб світового жіночого руху, — було завжди тим огни щем, де в найлютіші часи переслідувань українці знаходили привіт, пораду, підбадьорення, де вони коло фортепяну артиста спочивали душею і набирали нової сили і віри в майбутнє України” (1, стор. 42). Лисенкові лекції з піяно, участь у хорах, якими диригував композитор, та концертні виступи були для молоді не лише школою мистецтва, де вона навчалася розуміти логіку музичного вислову і ху дожнього образу, а й школою народознавства. У Лисенковому хорі завжди були жіночі групи. Одна з його хористок Софія Дитківська, яка потім побралася з українським драматургом Іваном Тобіле- вичем, з вдячністю згадувала, що саме під впливом науки композитора вона все життя записувала пісні, українські і польські. ’’Співаючи в хорі студентів, — писала вона, — я чула багато разів, як Лисенко радив своїм співакам старатись вивчити якомога краще пісенну спадщину нашого народу. Сам Лисенко для того, щоб урятувати від непам’яті твор чість українського народу, об’їздив мало не всю Україну з метою почути, вивчити й записати україн ські думи та пісні з уст простих селян, творців того дорогоцінного скарбу” (1, стор. 405-406). Українські жінки брали активну участь у суспіль ному житті. Вони були членами напівлегальних або нелегальних організацій — Київської Громади, ’’Просвіти”, видавали журнали, закладали школи. Пригадаймо діяльність Христини Алчевської, Любови Яновської, Олени Пчілки, сестер Ліндфорс. Не всім відомо, що на терені Російської імперії лише два університети — Київський та Харківський — домага лися, щоб допустити жінок вчитися на рівних правах із студентами. 1870 року саме у Києві були відкриті перші безплатні Вищі жіночі курси природничих наук (Київський університет імени святої Ольги). З хорами Вищих жіночих курсів Києва працювали Лисенкові учні — Порфирій Демуцький та Олександер Кошиць. Для розбудови культурного життя у Києві багато зробили Лисенко і Олена Пчілка як члени Київського літературно-артистичного товариства (1895-1905). Письменниця відзначала, що Лисенко, намовляючи її вступити до Товариства, казав: ’’Доки ми будемо тинятися десь поза хахольками? Треба нам займати позиції!” ”Ми були на видноті, — згадувала Олена Пчілка, — бо ми багато працювали в товаристві і нас мали за саму діяльну силу в ньому. Ми раз-у-раз влаштовували літературно-артистичні вечори, видали за час існування товариства кілька літературних збірників, що склалися з доповідей, читаних на вечорах товариства, та з творів, ухвалених на конкурсах, що оповіщало Літературно-артистичне товариство. Були в тих збірниках і музичні твори. В тій нашій діяльності велику ролю грав М. В. Лисенко. Можна сказати, що ні один літературно-артистичний вечір товариства не обходився без участи Миколи Віталійовича... М. Лисенко дивився на свою діяль ність у Літературно-артистичному товаристві як на громадський почин — і, дійсно, в ті часи понево леного слова, найпаче українського, музика більше правила за слово; се була проречиста українська проповідь без слів. І тим глаголом української пісні, що пройшла через горен величної душі, Лисенко зогрівав серця людям” (1, стор. 136-137). Саме тут, у Літературно-артистичному товаристві, Леся Українка прочитала в різні часи свої реферати: ’’Два напрями в новітній італійській літературі”, ’’Малоросійські письменники на Буковині”, ’’Новітня суспільна драма” та доповідь про творчість Гайнріха Гайне. Олена Пчілка нав’язала творчі контакти з гали цькими діячами культури. Вона палко підтримала просвітні змагання Наталії Кобринської і багато сил приклала, щоб задуманий видатною галичанкою перший жіночий альманах під назвою ’’Перший вінок” побачив світ. За редакторським наглядом Івана Франка, власним коштом Наталії Кобринської та Олени Пчілки він був опублікований у Львові, в друкарні Товариства імени Шевченка 1887 року. Визначна пам’ятка молодого жіночого руху, що розпочинався в Европі, альманах був також реальною справою на шляху соборности українського народу, розділеного штучними кордонами. Це була ланка розпочатої Лисенком праці рівно два десятиліття перед тим і чітко окресленої в його словах до Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top