Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
З ПРИВОДУ СТАТТІ ОЛЬГИ КУЗЬМОВИЧ ”ЧИ СПРАВДІ ВІД МІЛЕНИ ДО АТЕНИ?” І соромно, і незручно писати мені цю статтю. Я же не мегаломаніяк, і на кожному кроці віддаю належне іншим за їхню працю. Гостра в критиці праць інших, я особливо вважаю, щоб не накидати своїх ідей і не монополізувати дискусії. Але Ольга Кузьмович у своїй статті ”Чи справді від Мілени до Атени?” в "Нашому Житті” (ч. 11, 1994) порушила особливо болючу тему. Краще було б, якби хтось інший обізвався на цей оправданий крик, але боюся, що такого не буде. Ні, я не хочу тим разом полемі зувати з Олькою Кузьмович. Навпаки, я хочу підтвер дити, що вона має рацію. Цілком має рацію в тому, що пише про Союз Українок, про його історію і його сучасне. Радянщина малощо не знищила науки на Україні, спотворила і загальмувала розвиток історії як Укра їни, так і на Україні. Але вона також відбилася згубно на історичній свідомості українців за кордоном ко лишнього Союзу. Тому що треба було і "ширити правду про Україну”, і зберігати згадку про неї серед тих з нас, які не знали української землі, знання про Україну мимоволі зводилося до повторюваних істо рій, а то і палких фраз. Народ без держави шукав за героями і не підносив позлітки шати ікони, щоб побачити всі її барви. Коли майже двадцять років тому я почала до сліджувати жіночий рух на Україні, я мусіла часто відтворювати громадське підложжя життя в Україні. Такі особи як Ольга Кузьмович особливо стали мені в пригоді, даючи доступ до особистих архівів, діля чись споминами, а згодом читаючи рукопис книжки про жіночий рух “Feminists Despite Themselves”. У цій книжці Олена Федак-Шепарович відіграє одну із провідних ролей не тільки в жіночому, але й в політичному та громадському житті міжвоєнної України. Продовження історії ролі жінок, а в тому числі і Олени Шепарович, знаходиться в моїй статті про Ді-ПІ табори у книжці “The Refugee Experience: Ukrainian Displaced Persons after World War II”. Я багато писала і ще більше говорила про жіночі рухи на Україні і поза нею, підкреслюючи ролю різних жінок у цих важливих рухах. Навіть виявилося широке зацікавлення і темою, і моїм підходом до неї, але серед американців і серед істориків Европи, а не України. “Feminists Despite Themselves” удосто їлась двох рецензій українською мовою: д-ра Ми рослава Прокопа в "Сучасності” і Оксани Рибак у "Записках НТШ”. Остання, однак, обмежила свої зав- ваги до доби Наталі Кобринської, що становило тему її дипломної праці. Вона удостоїлась також нагороди Антоновичів, жюрі якого складалося з українських науковців США. Все решта мовчало, як кажуть в Україні. "Дума України жіночого роду” — 120-сто- рінкова книжка, яка вийшла в Україні 1993 року, одержала дуже прихильну оцінку Михайла Слабо- шпицького у "Вістях з України”. Редактор Слабо- шпицький щиро признався, що не очікував у книжці про жінок довідатися стільки цікавого про Україну. Це мені говорять особисто всі, кого зустрічаю, що читали мої праці. Американський науковий світ зареаґував дуже швидко і дуже прихильно на “Feminists Despite Themselves". Американський історичний журнал (“American Historical Review”). Слов’янський журнал (“Slavic Review”), журнал суспільної історії (“Social History Journal”) й інші впливові видання дали оцінку як моїй праці так і самій темі. Приємно згадати, що одне і друге цінувалось високо. ’’Український Істо ричний Журнал”, "Український Історик" і подібні видання не звернули уваги ані на тему, ані на одну чи другу книжку. В той же час зацікавлення на Україні минулим України задовільняється передруками і популярними алітераціями на історично-побутові теми типу "Від Мілени до Атени”. Гасла, які мають заохочувати до праці, покутують радянщиною — за мінюють саму суть теми. Тридцять років тому я починала свою громадську діяльність в рамках Пласту під крилом Ольки Кузь мович. Ми багато говорили про потребу правдивої громадської праці, науки, нешабльонного писання. Виглядає, що треба далі про все це говорити. Світ йде собі далі, а наші наболілі душі час від часу повертаються до нашого минулого і до нашого дов кілля. Ми розпачливо хочемо крикнути: не грабуйте себе самих, свого народу, з його правдивої багатої історії. Не заводіть себе до ударних гасел! Будуйте на тому, що справді було, а не те, що, як вам ввижається, було. Що, Подруго Олько, боротьба за інтелігентний патріотизм ніколи не закінчиться, хоч барикади ру хаються. Добре, однак, що ми таки не одні! Марта Богачевська-Хом’як ВІД РЕДАКЦІЇ. Дякуємо за щиро та відверто висловлені думки. Такі листи зобов’язують. Отже чекаємо нових. Радо поміщуватимемо їх в нашому журналі.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
