Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
знавстві, ні в ґрунтовній монографії про Наталію Кобринську (’’Смолоскип у темряві” Ірени Книш, Вінніпег, 1957) нема й натяку на особисте або заочне знайомство письменниці і композитора. З листа, що нижче подаємо, стало відомо, що Наталія Кобринська була особисто знайома з Миколою Лисенком, гос тила у нього вдома. Письменниця наводить слова, які вона виголосила там, відзначаючи, зокрема, спільні засади Лисенкової творчости й поезії Тараса Шевченка. Очевидно, що то відбувалося не в камер ній обстановці, де патетичні слова були б недоречні, а в ширшому товариському колі. Ірена Книш у своїй книжці порушує питання приїз ду Наталії Кобринської в Україну. ’’Досі не устійнено, — пише вона, — коли саме Кобринська їздила в Україну. Не можна усталити, чи це було в товаристві Теофіля Окуневського, про що писав Павлик Драго- манову 12 жовтня 1891 року: ”Окун. також на Україні — та ми ним не хотіли нічого переказувати” (Пере- писка, VI, 265), не згадуючи про Кобринську. З уваги на неприємності з боку адміністрації, ця подорож відбувалася без розголосу, то ж Павлик міг бути непоінформований. В тому ж році їздила в Україну Ольга Франко з дітьми та Яросевич і Гаврасимович від радикалів. На всякий випадок поїздка Кобрин ської була вже перед роком 1899, коли вона згаду вала про те в листі до О. Маковея" (3, стор. 281). На підставі деяких ще неопублікованих матерія- лів можу з певністю сказати, що Кобринська ні 1891, ні наступного року в Україну не їздила. Найвірогід ніше, що це було 1899 року, але не раніш 1896-го. У листі до Осипа Маковея з 12 грудня 1899 року Наталія Кобринська згадувала, що вона видавала феміністичну газету. Відомо, що третій і останній випуск видання ’’Наша Доля” побачив світ 1896 року. Після припинення виходу журналу, що погано роз ходився, Кобринська була в певній депресії. Поїздка в Україну надала їй нових сил і творчих задумів. Вона пропонує Маковеєві закласти спільний літера турний орган, який би зібрав ’’під один стяг і старих і нових письменників”. Кобринська писала йому: ’’Бу дучи на Україні, мені раз-по-раз давалося чути переважно в Чернігові, що ’будьтоби в нас у Галичині є лиш трьох більшого значення, а властиво правди вого значення писателів, а то: Франко, я та Ви’. Зпочатку я на то не зважала, але коли побачила, що говориться не на вітер, не для комплиментів, а з щирого переконання — зродився в моїй гопові шале ний плян. — 3 Франком я вже мою туру перетанцю вала, тепер стою перед Вами. Я побачила, що ми обоє можемо становити дуже поважну літературну форму, то ж гріхом було би, якби ми того для добра нещасної Руси-України не використали”. Людина великих культурних знань, Наталія Коб ринська, звичайно, усвідомлювала значення зробле ного Лисенком для українського народу. Її вітання композитора, 35-літній ювілей творчости якого від значали від берегів Дніпра до американського конти ненту, було ще однією квіткою у вінку слави Миколи Лисенка. 1. М. В. Лисенко у спогадах сучасників. — Київ, 1968. 2. М. В. Лисенко. Листи. — Київ, 1964. 3. Ірена Книш. Смолоскип у темряві. — Вінніпег, 1957. Гей ти, пане-господарю, В тебе в полі, як у раю... Пан-господар, пан своєї землі, свого щедро скроп леного потом золотого пшеничного поля. Так спокон віків співали в наших найдавніших колядках, які творилися в ті часи, коли князя від ратая відрізняли хібащо княжа гривна. Наука землеробства і книжна наука в Україні йшли поруч іще від часів Ярослава Мудрого. Освіченість українського селянина диву вала іноземних мандрівників ще в XVI—XVII ст., тому, певно, так легко адаптувалися ці селянські діти в найблискучіших європейських дворах. Синам козака Розума, яких письменник Пікуль зневажливо називав синами пастуха, братам Розумовським за їхню шля хетність і мудрість, свої твори присвячували гені- яльні Моцарт і Бетовен. Аж до більшовицької ко лективізації селянин залишався паном своєї праці на своїй землі. Ця праця ставала ритуалом, божествен ним дійством, сповненим радости щорічного від- СОФІЯ МАЙДАНСЬКА родження природи. Ні, для того щоб сьогодні по вернутися в село, не потрібно одягати "куфайку”, як сказав у своєму виступі один з претендентів у пре зиденти. З нас силоміць зідрали ризи і одягли вериги. В Україні ніколи не могло бути буржуазного на ціоналізму, оскільки тут не було національної буржу азії. "Розстріляне Відродження 20-их років — пись менники, політичні і культурні діячі України, яких перед стратою звинувачували в буржуазному націо налізмі, в переважній більшості були селянськими дітьми. Погляньте на старе фото селянської родини початку століття, скільки гідности і величавого спо кою в їхніх обличчях, скільки шляхетности в погляді. Цю гідність, за якою стоїть земля, треба повернути нашому народові і тоді ми знову почуємо такі при родні для нас звертання: Пане Брате, Панове Молод ці, Пане Добродію, Пане-Господарю.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
