Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
З ПРИВОДУ СТАТТІ ОЛЬГИ КУЗЬМОВИЧ ”ЧИ СПРАВДІ ВІД МІЛЕНИ ДО АТЕНИ?” І соромно, і незручно писати мені цю статтю. Я же не мегаломаніяк, і на кожному кроці віддаю належне іншим за їхню працю. Гостра в критиці праць інших, я особливо вважаю, щоб не накидати своїх ідей і не монополізувати дискусії. Але Ольга Кузьмович у своїй статті ”Чи справді від Мілени до Атени?” в "Нашому Житті” (ч. 11, 1994) порушила особливо болючу тему. Краще було б, якби хтось інший обізвався на цей оправданий крик, але боюся, що такого не буде. Ні, я не хочу тим разом полемі зувати з Олькою Кузьмович. Навпаки, я хочу підтвер дити, що вона має рацію. Цілком має рацію в тому, що пише про Союз Українок, про його історію і його сучасне. Радянщина малощо не знищила науки на Україні, спотворила і загальмувала розвиток історії як Укра їни, так і на Україні. Але вона також відбилася згубно на історичній свідомості українців за кордоном ко лишнього Союзу. Тому що треба було і "ширити правду про Україну”, і зберігати згадку про неї серед тих з нас, які не знали української землі, знання про Україну мимоволі зводилося до повторюваних істо рій, а то і палких фраз. Народ без держави шукав за героями і не підносив позлітки шати ікони, щоб побачити всі її барви. Коли майже двадцять років тому я почала до сліджувати жіночий рух на Україні, я мусіла часто відтворювати громадське підложжя життя в Україні. Такі особи як Ольга Кузьмович особливо стали мені в пригоді, даючи доступ до особистих архівів, діля чись споминами, а згодом читаючи рукопис книжки про жіночий рух “Feminists Despite Themselves”. У цій книжці Олена Федак-Шепарович відіграє одну із провідних ролей не тільки в жіночому, але й в політичному та громадському житті міжвоєнної України. Продовження історії ролі жінок, а в тому числі і Олени Шепарович, знаходиться в моїй статті про Ді-ПІ табори у книжці “The Refugee Experience: Ukrainian Displaced Persons after World War II”. Я багато писала і ще більше говорила про жіночі рухи на Україні і поза нею, підкреслюючи ролю різних жінок у цих важливих рухах. Навіть виявилося широке зацікавлення і темою, і моїм підходом до неї, але серед американців і серед істориків Европи, а не України. “Feminists Despite Themselves” удосто їлась двох рецензій українською мовою: д-ра Ми рослава Прокопа в "Сучасності” і Оксани Рибак у "Записках НТШ”. Остання, однак, обмежила свої зав- ваги до доби Наталі Кобринської, що становило тему її дипломної праці. Вона удостоїлась також нагороди Антоновичів, жюрі якого складалося з українських науковців США. Все решта мовчало, як кажуть в Україні. "Дума України жіночого роду” — 120-сто- рінкова книжка, яка вийшла в Україні 1993 року, одержала дуже прихильну оцінку Михайла Слабо- шпицького у "Вістях з України”. Редактор Слабо- шпицький щиро признався, що не очікував у книжці про жінок довідатися стільки цікавого про Україну. Це мені говорять особисто всі, кого зустрічаю, що читали мої праці. Американський науковий світ зареаґував дуже швидко і дуже прихильно на “Feminists Despite Themselves". Американський історичний журнал (“American Historical Review”). Слов’янський журнал (“Slavic Review”), журнал суспільної історії (“Social History Journal”) й інші впливові видання дали оцінку як моїй праці так і самій темі. Приємно згадати, що одне і друге цінувалось високо. ’’Український Істо ричний Журнал”, "Український Історик" і подібні видання не звернули уваги ані на тему, ані на одну чи другу книжку. В той же час зацікавлення на Україні минулим України задовільняється передруками і популярними алітераціями на історично-побутові теми типу "Від Мілени до Атени”. Гасла, які мають заохочувати до праці, покутують радянщиною — за мінюють саму суть теми. Тридцять років тому я починала свою громадську діяльність в рамках Пласту під крилом Ольки Кузь мович. Ми багато говорили про потребу правдивої громадської праці, науки, нешабльонного писання. Виглядає, що треба далі про все це говорити. Світ йде собі далі, а наші наболілі душі час від часу повертаються до нашого минулого і до нашого дов кілля. Ми розпачливо хочемо крикнути: не грабуйте себе самих, свого народу, з його правдивої багатої історії. Не заводіть себе до ударних гасел! Будуйте на тому, що справді було, а не те, що, як вам ввижається, було. Що, Подруго Олько, боротьба за інтелігентний патріотизм ніколи не закінчиться, хоч барикади ру хаються. Добре, однак, що ми таки не одні! Марта Богачевська-Хом’як ВІД РЕДАКЦІЇ. Дякуємо за щиро та відверто висловлені думки. Такі листи зобов’язують. Отже чекаємо нових. Радо поміщуватимемо їх в нашому журналі.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
