Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
знавстві, ні в ґрунтовній монографії про Наталію Кобринську (’’Смолоскип у темряві” Ірени Книш, Вінніпег, 1957) нема й натяку на особисте або заочне знайомство письменниці і композитора. З листа, що нижче подаємо, стало відомо, що Наталія Кобринська була особисто знайома з Миколою Лисенком, гос тила у нього вдома. Письменниця наводить слова, які вона виголосила там, відзначаючи, зокрема, спільні засади Лисенкової творчости й поезії Тараса Шевченка. Очевидно, що то відбувалося не в камер ній обстановці, де патетичні слова були б недоречні, а в ширшому товариському колі. Ірена Книш у своїй книжці порушує питання приїз ду Наталії Кобринської в Україну. ’’Досі не устійнено, — пише вона, — коли саме Кобринська їздила в Україну. Не можна усталити, чи це було в товаристві Теофіля Окуневського, про що писав Павлик Драго- манову 12 жовтня 1891 року: ”Окун. також на Україні — та ми ним не хотіли нічого переказувати” (Пере- писка, VI, 265), не згадуючи про Кобринську. З уваги на неприємності з боку адміністрації, ця подорож відбувалася без розголосу, то ж Павлик міг бути непоінформований. В тому ж році їздила в Україну Ольга Франко з дітьми та Яросевич і Гаврасимович від радикалів. На всякий випадок поїздка Кобрин ської була вже перед роком 1899, коли вона згаду вала про те в листі до О. Маковея" (3, стор. 281). На підставі деяких ще неопублікованих матерія- лів можу з певністю сказати, що Кобринська ні 1891, ні наступного року в Україну не їздила. Найвірогід ніше, що це було 1899 року, але не раніш 1896-го. У листі до Осипа Маковея з 12 грудня 1899 року Наталія Кобринська згадувала, що вона видавала феміністичну газету. Відомо, що третій і останній випуск видання ’’Наша Доля” побачив світ 1896 року. Після припинення виходу журналу, що погано роз ходився, Кобринська була в певній депресії. Поїздка в Україну надала їй нових сил і творчих задумів. Вона пропонує Маковеєві закласти спільний літера турний орган, який би зібрав ’’під один стяг і старих і нових письменників”. Кобринська писала йому: ’’Бу дучи на Україні, мені раз-по-раз давалося чути переважно в Чернігові, що ’будьтоби в нас у Галичині є лиш трьох більшого значення, а властиво правди вого значення писателів, а то: Франко, я та Ви’. Зпочатку я на то не зважала, але коли побачила, що говориться не на вітер, не для комплиментів, а з щирого переконання — зродився в моїй гопові шале ний плян. — 3 Франком я вже мою туру перетанцю вала, тепер стою перед Вами. Я побачила, що ми обоє можемо становити дуже поважну літературну форму, то ж гріхом було би, якби ми того для добра нещасної Руси-України не використали”. Людина великих культурних знань, Наталія Коб ринська, звичайно, усвідомлювала значення зробле ного Лисенком для українського народу. Її вітання композитора, 35-літній ювілей творчости якого від значали від берегів Дніпра до американського конти ненту, було ще однією квіткою у вінку слави Миколи Лисенка. 1. М. В. Лисенко у спогадах сучасників. — Київ, 1968. 2. М. В. Лисенко. Листи. — Київ, 1964. 3. Ірена Книш. Смолоскип у темряві. — Вінніпег, 1957. Гей ти, пане-господарю, В тебе в полі, як у раю... Пан-господар, пан своєї землі, свого щедро скроп леного потом золотого пшеничного поля. Так спокон віків співали в наших найдавніших колядках, які творилися в ті часи, коли князя від ратая відрізняли хібащо княжа гривна. Наука землеробства і книжна наука в Україні йшли поруч іще від часів Ярослава Мудрого. Освіченість українського селянина диву вала іноземних мандрівників ще в XVI—XVII ст., тому, певно, так легко адаптувалися ці селянські діти в найблискучіших європейських дворах. Синам козака Розума, яких письменник Пікуль зневажливо називав синами пастуха, братам Розумовським за їхню шля хетність і мудрість, свої твори присвячували гені- яльні Моцарт і Бетовен. Аж до більшовицької ко лективізації селянин залишався паном своєї праці на своїй землі. Ця праця ставала ритуалом, божествен ним дійством, сповненим радости щорічного від- СОФІЯ МАЙДАНСЬКА родження природи. Ні, для того щоб сьогодні по вернутися в село, не потрібно одягати "куфайку”, як сказав у своєму виступі один з претендентів у пре зиденти. З нас силоміць зідрали ризи і одягли вериги. В Україні ніколи не могло бути буржуазного на ціоналізму, оскільки тут не було національної буржу азії. "Розстріляне Відродження 20-их років — пись менники, політичні і культурні діячі України, яких перед стратою звинувачували в буржуазному націо налізмі, в переважній більшості були селянськими дітьми. Погляньте на старе фото селянської родини початку століття, скільки гідности і величавого спо кою в їхніх обличчях, скільки шляхетности в погляді. Цю гідність, за якою стоїть земля, треба повернути нашому народові і тоді ми знову почуємо такі при родні для нас звертання: Пане Брате, Панове Молод ці, Пане Добродію, Пане-Господарю.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
