Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
В ЧОМУ ПОЛЯГАЄ ЩАСТЯ? ЧЕТВЕРО ВЛАСНИХ І ЧЕТВЕРО АДОПТОВАНИХ ДІТЕЙ В ОДНІЙ РОДИНІ Знаю я їх від дитинства. 58-річний Іван Мирдалік — мій друг і одноклясник з початкової школи, а його дружина Катерина, на два роки молодша, — моя сусідка. Поженилися вони 1958 р. Іванові було тоді 22, Катерині — 20 років. їх подружжя було і справді щасливим. У рідному селі Курові вони побудували хату і виховали четверо дітей. Сім’я жила дружньо. "Беріть приклад з Мирдаліків, — напоминали одно сельчани своїх дітей, — дивіться, як вони допома гають батькам і одне одному. Ніхто ніколи не чув, щоб вони сварилися, або, не дай Боже, билися між собою”. Першою заміж вийшла Божена. 18 жовтня 1980 р. Весілля було чудове: зі всіми народними і церков ними зничаями. Після зачеплення невісти і "рядо вого” танцю гості випровадили молодят до весіль ного ліжка і розійшлися. На другий день після весілля сталася страшна трагедія: в автомобільній катастрові загинула сестра Івана — Зузана з чоловіком Іваном Смоленем, які щойно повернулися з весілля. їх четверо дітей за лишилися сиротами. Найстаршому Данилові минув 14-ий, наймолодшій Ериці четвертий рік. А був ще семирічний Петрусь та шестирічний Іванко. Жили вони у комунальній квартирі у Бардієві. Катерина й Іван забрали їх на кілька днів до своєї двокімнатної хати в Курові. Поки не вирішить ся їх доля. А доля сиріт тут могла бути лише одна — дитячий будинок. ’’Мамо! Мамо!” — плакали діти, тримаючись за сукню тітки Катерини. Прилипли до неї немов до останньої своєї надії, ще не усвідом люючи собі, що рідну маму і рідного тата вони вже ніколи не побачать. — Не віддам їх від себе, — рішуче сказала Ка терина. — Бог покарав їх тим, що взяв від них батьків, а ми би мали розкидати їх по сиротинцях, кожне окремо? Чим оті невинята заслужили такої кари?! Не буде того! Нікому їх не віддам. Виховала я четверо своїх, виховаю і тих! — Жінко дорогенька! Та чи знаєш, який тягар береш ти на свою голову? Де ми їх помістимо у тій тісній хаті? А їх треба годувати, одягати, у школу відправляти, як захворіють — лікувати. Якби то одне-двоє. А то ж четверо! А наших ще троє на твоїй голові. Як же ти порадиш собі з сімома дітьми? Та Катерина — натура вперта. Що раз сказала, від того не відступила. і з того часу численна родина Мирдаліків по повнилася чотирма дітьми. Якщо якийсь добродій подарує дитячому будин кові певну суму грошей, про це пишуть у газетах, мецената величають, дякують йому. Про героїчний вчинок сім’ї Мирдаліків, які добровільно взяли і виховали четверо сиріт, дотепер ніхто ні рядка не написав. Та і самі вони не вважають це геройством. — Ми зробили лише те, що веліло нам серце і християнська заповідь ’’Люби ближнього свого як себе самого!” А ми тих невинних дітей і справді Катерина й Іван Мирдаліки. Ф ото М. Муиіинки. Kateryna and Ivan Murdalik, photo by M. Mushynko. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
