Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
В ЧОМУ ПОЛЯГАЄ ЩАСТЯ? ЧЕТВЕРО ВЛАСНИХ І ЧЕТВЕРО АДОПТОВАНИХ ДІТЕЙ В ОДНІЙ РОДИНІ Знаю я їх від дитинства. 58-річний Іван Мирдалік — мій друг і одноклясник з початкової школи, а його дружина Катерина, на два роки молодша, — моя сусідка. Поженилися вони 1958 р. Іванові було тоді 22, Катерині — 20 років. їх подружжя було і справді щасливим. У рідному селі Курові вони побудували хату і виховали четверо дітей. Сім’я жила дружньо. "Беріть приклад з Мирдаліків, — напоминали одно сельчани своїх дітей, — дивіться, як вони допома гають батькам і одне одному. Ніхто ніколи не чув, щоб вони сварилися, або, не дай Боже, билися між собою”. Першою заміж вийшла Божена. 18 жовтня 1980 р. Весілля було чудове: зі всіми народними і церков ними зничаями. Після зачеплення невісти і "рядо вого” танцю гості випровадили молодят до весіль ного ліжка і розійшлися. На другий день після весілля сталася страшна трагедія: в автомобільній катастрові загинула сестра Івана — Зузана з чоловіком Іваном Смоленем, які щойно повернулися з весілля. їх четверо дітей за лишилися сиротами. Найстаршому Данилові минув 14-ий, наймолодшій Ериці четвертий рік. А був ще семирічний Петрусь та шестирічний Іванко. Жили вони у комунальній квартирі у Бардієві. Катерина й Іван забрали їх на кілька днів до своєї двокімнатної хати в Курові. Поки не вирішить ся їх доля. А доля сиріт тут могла бути лише одна — дитячий будинок. ’’Мамо! Мамо!” — плакали діти, тримаючись за сукню тітки Катерини. Прилипли до неї немов до останньої своєї надії, ще не усвідом люючи собі, що рідну маму і рідного тата вони вже ніколи не побачать. — Не віддам їх від себе, — рішуче сказала Ка терина. — Бог покарав їх тим, що взяв від них батьків, а ми би мали розкидати їх по сиротинцях, кожне окремо? Чим оті невинята заслужили такої кари?! Не буде того! Нікому їх не віддам. Виховала я четверо своїх, виховаю і тих! — Жінко дорогенька! Та чи знаєш, який тягар береш ти на свою голову? Де ми їх помістимо у тій тісній хаті? А їх треба годувати, одягати, у школу відправляти, як захворіють — лікувати. Якби то одне-двоє. А то ж четверо! А наших ще троє на твоїй голові. Як же ти порадиш собі з сімома дітьми? Та Катерина — натура вперта. Що раз сказала, від того не відступила. і з того часу численна родина Мирдаліків по повнилася чотирма дітьми. Якщо якийсь добродій подарує дитячому будин кові певну суму грошей, про це пишуть у газетах, мецената величають, дякують йому. Про героїчний вчинок сім’ї Мирдаліків, які добровільно взяли і виховали четверо сиріт, дотепер ніхто ні рядка не написав. Та і самі вони не вважають це геройством. — Ми зробили лише те, що веліло нам серце і християнська заповідь ’’Люби ближнього свого як себе самого!” А ми тих невинних дітей і справді Катерина й Іван Мирдаліки. Ф ото М. Муиіинки. Kateryna and Ivan Murdalik, photo by M. Mushynko. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
