Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
а з нею — поставити українську націю в коло євро пейських народів. Бо теперішня самостійність не була наслідком ані воєнної боротьби, ані дій жодної ор ганізації. Мусимо усвідомлювати: для переважної більшости народу України державність, грубо кажучи, просто звалилася на голову, несподівана, неочіку- вана, тактично непродумана. Вона була омріяна цілими поколіннями, але не більш. У нас немає навіть певної політично стабільної верстви населення, яка б поставила українську ідею понад власний інтерес. Хоча б на певний час. Гостра, вже майже забута з часів повоєнних, всепоглинаюча економічна криза. Дискредитація ще торік вдалої пропаганди щасливої і гордої самостій носте яку обирала й гальмувала Москва. Атмосфера розгублености, розпачу, роздратування та недовіри до нових гасел і відозв, до виринаючих на поверхню нових політичних лідерів, безславний кінець яких лише утруднює вихід наступних. Неорганізований, розпорошений в силах націоналістичний рух, який роз’їдають внутрішні чвари, єдиний був би здатний до конструктивної діяльности. Всі ми начебто со ром’язливо забули: в народі, який змагає до дер жавносте мусить існувати провідна верства, що здатна віднайти шляхи національної самореалізації. З жінок чи чоловіків та верства складатиметься — немає значення. Єдина вартість — розмір тих особистостей, котрі визначать наш, український, гео- політичний та історичний розмір. Визначать наше — великодержавне або малоросійське — сприйняття світом. З кого ж таких чекати? З наших третьорозрядних політиків? Шкода, чоловіки, вас не туди прийняли. Той маленький заповідничок, котрий вам відгородили добрі батьки, був всього лиш дитинцем. Тому сьо годні ви безнадійно провінційні, а політика ваша — пасивна й обережна. Жаль таки, інтелектуальний рівень нашої управлінської еліти, її обізнаність з сучасною ситуацією в світі, досвід урядової політики виявилися набагато нижчими, як у східніх сусідів. Не будемо шукати і серед ’’брата-демократа”, котрий завжди намагається поодинці пролазити до владних структур і щось ніби розхитувати. Ті, яких маємо, хібащо виявилися здатними скомпромітувати добряче й ідею демократичного правління, і ринкової економіки в очах суспільства. Може, Україна, яка не має жодного зовнішнього джерела для своєї розбудови, знайде внутрішній — через мобілізацію духовних ресурсів нації? Розуміння власної самобутности, знання духовних витоків, християнських та історичних традицій? Де там. На ціональні церкви з іс л а м с ь к и м темпераментом по борюють одна одну. А їх діячі переймаються не всепоглинаючою матеріялізацією культури україн ського суспільства, для котрої не матиме значення — чи її русифікують, чи американізують, котра не творить національної спільности, не творить сві- домости єдности нації — вони зайняті з’ясуванням особистих стосунків та боротьбою за історичну спра ведливість. Це тоді, коли конфесійна смута підточує націю зсередини, коли напруженість між громадами стає більшою, ніж колинебудь раніш, коли поволі передається вона всьому суспільству... Стара ма лописьменна жінка, з якою їхала я торік у потягу з Івано-Франківська до Києва, розуміла те, до чого ніяк не прийдуть діячі у Львові чи Нью-Йорку: не залежній державі потрібна незалежна ні від кого церква. Бажано — єдина. І друге: національні церкви мусять поставити в своїй політиці пріоритетними інтереси самостійної держави. Розбудувати, створити ту державу — справа понад усе! Бо Україна є для нас понад усе! Цей державницький, цей великодержавницький світогляд повинні мати політичні лідери українського завтра. Він не має нічого спільного ані з фашизмом, ані з дискредитацією національних меншин. В житті кожного народу буває той історичний період, коли він повинен мобілізувати всі свої сили, свою гідність, аби віднайти під ногами ґрунт власної землі. Не можемо вже покладатися на жодний зовнішній чинник, що встановив би порядок. То буде його, не наш порядок. Мусимо, як Мюнгавзен, витягти себе з обвальної політичної дестабілізації та кризи, котра нині, ні, ще вчора формувала засади другорядности економіки України навіть у межах СНД. Повинні відмовитися від стереотипу бачення як єдино вірного, єдино проґресивного, а-ля американського демокра тичного варіянту державного поступу. Він не від повідає існуючим нині на Україні економічним, по літичним та зовнішнім умовам. Вперте небажання це бачити — вибачене для демократичного Заходу й дуже зрозуміле для посттоталітарної України, при зведе до втрати самостійности. І знову крокуємо до тотальної державности. І може більше, як ніколи, то знову — справа не для жінок. З їх наївною вірою у самоприйдешнє краще, з впертою сліпою, незалежною ні від минулого, ні від майбутнього, любов’ю до свободи, з небажанням зрушуватися вправо. Що лишається робити? Україна переступила в новий рік з повною втратою надії і довіри до влади, з бльокованим через брак коштів і пального ви робництвом, із зруйнованим звичним ритмом життя, з катастрофічним падінням продуктивности праці через відсутність вже будь-яких стимулів — мораль них і матеріяльних. З неспроможністю протистояти щонайменшому суттєвому конфліктові. Комуністична партія пішла, залишивши по собі вакуум у розбитому державному механізмі. ’’Дика” приватизація вчораш німи партократичними колами та відверто мафіоз ними структурами, перенесення економічної актив- ности на марґінесові сфери, наростаюча анархія 4 "НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ, 1993 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top