Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
ЯК ЖИВЕШ, БЕРЕГИНЕ? Зовні, мов все гаразд: жінки виборювали рівно правність, тепер вони її мають. Та давайте подума ємо, що ж ми маємо насправді. Рік у рік, особливо перед 8 березня, говориться про те, що після революції 1917 року жінка стала рів ноправною, оскільки в першій Конституції РРФСР (липень 1918 р.) записано спеціяльний пункт про рів ність політичних та громадянських прав чоловіка і жін ки. Досі цей пункт Конституції ототожнюють з ідея ми емансипаційного руху. Бо і закон про рівність чоловіка з жінкою, і робота створюваних жінвідділів на Україні ( 3 січня 1920 р.) — це політична справа, політична діяльність, а не емансипаційний рух. Фе міністичний рух одразу після революції в нашій дер жаві було розкритиковано і відкинуто: ’’Там (тобто на Заході. — О.С.) жінка протиставляє себе чолові кові і вимагає рівноправності... організаційно жінка не повинна виділяти себе серед усієї маси робіт ників... робітниця повинна входити туди (в організа цію) як представик класу, незалежно від статі” (’’Правда”, 7 квітня 1917 p.). Тому створення суто жі ночих організацій вважалось шкідливим як таке, що могло б завадити класовим інтересам. Питання, які обговорювалися на конференціях жінок, по суті, ду блювали проблеми, які порушувалися на загальних партійних конференціях. Якщо тепер часто вважають, що зникли такі ри си жінки, як ніжність, ласкавість, вірність, навіть слабість, натомість з’явилася грубість, — як наслі док емансипованості, то не враховується, що, власне, емансипаційного руху після революції не бу ло. Основою позбавлення нерівності жінки з чолові ком вважалась не рівноправність, а зрівнювання її з чоловіком щодо ролі в суспільному житті, причому суспільне життя ототожнювалося із суспільним ви робництвом. Диспропорція між статями, брак чоло вічих рук на виробництві спонукали використовува ти жіночу і навіть дитячу працю. Це диктувало впро вадження не рівноправності, а рівності між статями. Ст. 11 Кодексу законів про працю дозволяла притя гати до праці всіх громадян у порядку трудової по винності. У березні 1920 р. тільки у Донбасі працю вало на підприємствах понад 12 тисяч робітниць. Сімейний побут, виховання дітей ставилися на другий план, трактувались і досі трактуються як особисте, а не суспільне, йде установка на суспільне виховання, що з одного боку дало можливість ви вільнити жінку для участі в суспільному виробниц тві, а з другого — ігнорувались переваги домаш нього виховання над суспільним. Відсутність мате ринської опіки приводить, як правило, до підвищен ня смертності серед дітей. Розпачливі дані про най вищу смертність дітей на Україні, а також і найнижчу народжуваність серед усіх республік: у нас уми рає більше, ніж народжується (’’Известия”, 29 квітня 1989 р.) — чи це не наслідок, крім широко вже обго ворюваних причин варварського ставлення до землі, її надр, такого ж ставлення до жінки-матері. Наше суспільство, витрачаючи немалі суми гро шей на будівництво дошкільних дитячих закладів, яких все одно бракує, та утримання персоналу, — не досягло виховної мети в одвічному розумінні по няття ’’виховання”. Воно в нас — антивиховання. Ма теринське, а не суспільне виховання — це ощадли вість суспільства. Більше користі принесла б менша зайнятість матерів у виробництві, аніж демон стрування турботи про дітей та матерів. Звітуючись цифрами про вкладені гроші у розмаїті заходи сус пільного виховання, чи не краще, якби ці кошти ви давались за призначенням: матерям та дітям? Отже, розв’язання жіночого питання пішло шля хом зрівнювання між статями, а не шляхом надання рівноправності. У повсякденному житті — це рів ність у виробничому процесі. Така ’’рівноправність” вилилась у виснажливу фізичну працю, наприклад, робочий день фабричної робітниці, в якої двоє дітей, перетворюється у 15-годинний. Не кажу про титанічну працю жінки у сільському господарстві, особливо після війни, коли жінки впрягались у плуг, щоб зорати землю, засіяти зерно і втримати при житті родину, дітей. Скільки українських жінок було загнано у шахти Донбасу, у Сибір — відбудовувати господарство, тобто, виконувався закон права на працю (хоч рівноправність — це право, а не при мус!). Обмеження прав особистості для користі сус пільства особливо страхітливим виявилось у відно шенні до жінки, яка втратила роль берегині домаш нього вогнища. Жінка, яка за народним прислів’ям тримала ’’три кути хати” змушена підтримувати той чоловічий кут — матеріяльне забезпечення сімі’ї. А без опори решти ’’кутів” сімейна будівля стала хист кою: кожний другий шлюб у наших містах розпада ється, а по Україні загалом кожен третій! Лейбніц, перефразовуючи Архімеда, сказав: ’’Дайте мені виховання, а я перелицюю Європу, доки мине одне століття”. Наші матері перестали бути ви хователями, отже, ми маємо перелицьовану Україну. На широких просторах українських земель нема клаптика землі, де б виховання було національним. З одного боку садочки і школи із фаховою педагогі кою, яка радше нагадує муштру, перетворення інди відуальностей на бездуховних байдужих істот з ви користанням усіх засобів державного апарату зне- осібки й денаціоналізації. З другого боку: засмикана 16-годинним робочим днем жінка. Ніхто не заборо няє матері вдома викорінювати фальшиві відомості з історії нашого народу, історії церкви, навчати тра дицій, оточувати дитину рідною атмосферою. Але для цього жінка повинна мати вільний ЧАС і ЗНАН НЯ. Жінка боролась за право на освіту. Як же ж так
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
