Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
В цьому році минуло 130 років від дня народження Уляни Кравченко (справжнє прізви ще якої Юлія Шнайдер). Поетка, за фахом учителька, родом з Дрогобиччини друкуватися почала в 1883 році. На творчість Уляни Кравченко великий вплив мав Іван Франко. Україно, навколішки перед тобою Мій дух припав, — Ти у душі розпалюєш жар божественний І будиш спів. 0 дай, щоб з силою могутного прибою Мій спів лунав, Щоб для дітей твоїх тим був, чим спів сирени Для моряків. Най в спів проллю любов, яку для тебе маю, 1 ввесь сей жар, Хай в нім кипить мій голос, як у чаші чистій Кипить нектар... Хай співом потягаю, буджу, розгріваю, В серця ллю чар, Зву з холоду, що віє в сліз долині млистій, У бою вар! Полум’ям-тугою, самум мов у пустині, Хай спів палить! В світ чару — з тіни, що давить життя злиденне, Хай унесе, Любов’ю груди хай України дитині Вщерть наповнить, Щоб дух її припав перед тобою, Нене, Як мій паде. Без руху — в зимній мертвоті — стане земля... Крізь мряку вдерлися промені тремтючі, сирістю і холодом дня стривожені, непевно, освітили грядку хризантем, заломилися, погасли... Не спиняються промені осені пізньої і не оспі вують ні щастя, ні горя сердечного... З грудей не добувається ні одно зітхання — очі спочинуть хвилину на білих хризантемах, на устах являється усміх блідавий... Цвіти се? Чи вичаровані з казки сни? Туга і мрії закляті? Жемчуги безцінні? Перлини сліз скаменілі? Далека зірка з вогнем холодним? Постать когось — давно умерлого?.. Дивлюся без докорів і без крику. Дивним і зай вим тут уже здається жаль... Сонце погасає... І тріпочуться, сиплються пелюстки білого квіття хризантем, буйні їх кучері шовкові здмухує-розно- сить осіння буря... Гляджу — і споминаю щось... щось згадую, що в серці бурею колись пронеслось... І хоч про тиху драму-казку розказати — але ко му, кому сю казку розказати?.. Не знаю. Душа все така самітна... Мандрівка за сонцем, якого багаття не вгасає ні коли, відбувається в самоті... І холод, і тіні зими наближаються... наближаєть ся і тризна, але трагізм не має вже над нами влади... Кріпшає воля, воля стається залізна... Спокій по борює і біль... Із темноти душа — як цвіт з насіння кільчиться — розцвітає знову... Мандрівка за сонцем, що не вгасає, вічна... У. Кравченко. "Розгублені листочки", Львів, " Каменяр” 1990. Уляна Кравченко. Ulyana Kravchenko. ХРИЗАНТЕМИ
Page load link
Go to Top