Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ОЛЬЗІ ДУЧИМІНСЬКІЙ сповнилося 105 РОКІВ В ’’Літературній Україні” і в журналі ’’Жовтень” у Львові появилися обширні статті Романа Горака про ту цікаву жінку. Ольга Дучимінська народилася 8 червня 1883 р. в селі Миколаїв Бібрецького повіту біля Львова в ро дині учителя Василя Решетиловича. Вищі кляси гім назії закінчила у Станиславові, а в 1902 р. Інститут для дівчат у Перемишлі. З того часу до 1930 р. пра цювала учителькою, але завжди її улюбленим зай няттям була література, в яку її ввів сам Іван Фран- ко, який в 1905 р. опублікував в Літературно-науко вому Віснику її вірш ’’Іронія долі". ІРОНІЯ ДОЛІ Вони всі співали й музика ще грала, Коли я на себе кайдани приймала, Коли свою волю на вік запродала... Вони всі співали. Ще вбрали мене у зелений віночок, Мені наказали зрікатися волі, При тім веселились... Крутився таночок, Чи це не іронія долі? і так їх багато товпилось до мене, Так щиро бажали: літ щастя доволі... А в мене на серці кайдання студене... Чи ж це не іронія долі? 1905 В 1911 р. під псевдонімом Ірма Остапівна Ольга Дучимінська відважилася видати свою поетичну збірку ’’Китиця незабудьок”, яку вона створила в на слідок подій 1908 р, коли студент Мирослав Січин- ський убив намісника цісаря в Галичині графа А. По- тоцького, який провадив сувору політику проти ук раїнського народу. Поезії у тій збірці переняті болем за долю українського народу. Загалом поезії того часу були сповнені відчаєм, а Вячеслав Будзинов- ський заявив, що досить сліз — треба боротись. Ольга Дучимінська теж не вірила у фрази, але палко підтвердила своєю працею відданість свому народові. На збірку ’’Китиця незабудьок” відгукнувся Іван Нечуй-Левицький, зазначуючи, що вірші писані гар ною українською мовою. Теж Ольга Кобилянська написала тоді до авторки і з того часу почалася при язнь між тими двома вартісними жінками. Зацікави лася цією збіркою Наталія Кобринська, піонерка українського жіночого руху, яка писала: "не кляси- фікацією талантів вимагається від критика, а того, як він зрозумів і почув душу автора”. З того часу тих обох жінок лучить щира і довга дружба. Саме О. Ду чимінська була виконавцем останньої волі Кобрин- ської. Вплив Кобринської виявився у праці О. Дучи- мінської для української жінки. Вона організувала мабуть перші дитячі садки на селах, щоби помогти мамам, які мусіли парцювати на полі. О. Дучимінська дуже цікавилася етнографією, збирала приповідки, списувала народні звичаї та пе рекази та вивчала культуру свого народу. Матеріяли записані нею, зберігаються в Інституті Етнографії ім. Максима Рильського у Львові. Ольга Дучимінська опікувалася нашим великим майстром пензля Олексою Новаківським, саме тоді познайомилася з моєю пок. мамою Іреною Домбчев- ською і щиро заприязнилися. Лучила їх праця для українського жіноцтва. Обі організували жіночі гурт ки по селах, вчили читати, писати, варити та гігієни. Обі дописували до ’’Жіночої Долі”.
Page load link
Go to Top