Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ДО РО ГА П АН І Л Ю Б О ! Мій внук, Олесь, недавно читав заяву одного з новоприбулих дисидентів з СРСР, що він свідомий того, що як і там жертвував вигодами, так і тут доведеться це робити. Він приїхав з певною місією: усвідомити Захід про ситуацію в СРСР,та про знущан ня над інакшедумаючими (дисидентами). Реакція Заходу — величезна поміч нашим братам. І це його мета. Після зазнайомлення з виступом цього диси дента мій внук запитав: — "а чому, бабусю, ви з дідусем і нашим татом приїхали на Захід? Чи це було для особистої безпеки чи, може, також з якоюсь місією?” Це така давня рана — наш виїзд. Як це важко було зважитися покинути свою країну. Розказувала я внукові, як важко було ще під час останніх місяців війни, та вже й потім, коли радянські представники ловили людей ”на поворот”. Ми не повернулись, бо ми хотіли бути живими й активними українцями.. Це тому в домі нашого сина ніколи не було проблеми з дітьми під оглядом уживання української мови. Ніхто нікого не змушував, не звертав уваги, бо батьки й ми говорили завжди чистою, а не мішаною мовою. Це також тому, що і син і невістка активні в громаді в загальноукраїнських справах. Знаєте, пані Любо, прочитавши Ваше "Між нами й телефоном” в минулому числі, подивившись на деякі дивні "вискоки” в нашій невеликій громаді в Т., справді треба пригадати собі й призадуматися над тим, "чому ми приїхали на Захід?” Може після того, як собі пригадаємо, то варто колись і дітям і внукам розказати... відчинене вікно. "Увіходьте, увіходьте, тіточко Лідіє! Ах, хто був би сподівався, що ми матимемо таку улюблену гостю в нашій хаті!” Леся сіла рівніше, вся напружена. Тепер батьків голос долетів до неї. ” Я дивуюся, що сталося з нашою Лесею?” Несподівано, сльози наплили до Лесиних очей від того чулого тону, в якому тато говорив про неї в її неприсутності. Що він думав би про ляльку? ’’Але, я не дбаю” прошепотіла Леся до себе самої. Вона втягла повітря в легені і держала його, вражена сво їм новим зухвальством. А, може, й варто з початком кожного року пригадувати самому собі, переглянувши своє життя, свою громадську діяльність. Скільки ми зробили для добра української громади, для всіх українців, а скільки нашої навіть громадської праці було тільки задля власної амбіції, чи задля якогось невеличкого гуртка людей, тільки ..... З якою одержимою посвятою говорив також ген. Григоренко про свої пляни тут, про цю величезну конечність ввесь час зрушувати поблічну опінію та всіма способами старатись допомагати нашим братам дисидентам, які всі особисті вигоди по жертвували задля національного, задля принципу. Пані Любо, дивлюсь, як це останніми часами є великі намагання (і то, на жаль, успішні) розбити нашу громаду. Хтось ввесь час старається довести до того, щоб у нас не було спільних, соборних імпрез. Хтось навіть ще день перед імпрезою підкла дає ногу.... І знову пригадуються слова ген. Гри- горенка: "Мені дивно, чому ви такі тут порозділю- вані по групах, чому не співпрацюєте всі разом? Я цього не можу зрозуміти. Якщо б ви всі справді зорганізувались і разом, всі, належали до одної репрезентативної установи, то я, не дивлячись на свій поважний вік, я з радістю стану в приміщенні такої установи навіть замітати підлогу чи й мити уборну. Коли б ви тільки з’єднались!” Тому що чую про різні, не завжди позитивні, події по наших місцевостях, я вирішила замість одної моєї телефонічної розмови, подати вам уривки з листовної розмови з моєю приятелькою з одного міста в США. Питання досить актуальні, правда? Любов Калинович Задні двері відчинилися, і у двір вийшов батько. Йдучи до покладеного під хатою ряду нарубаних дров, він побачив її. ”0, Леся! Що ти робиш тут надворі сама поночі? "Я чекала” змогла Леся тільки сказати. "Не чекай уже”, сказав він бадьоро, накладаючи оберемок дров на руку. "Йди досередини. Тітка Лідія прийшла до нас, додому!” Леся слухняно підвелася і поволі пішла до хати. У хвилину, коли вона увійшла в кухонну кімнату, Аня надбігла, обняла її і весело крикнула: ’’Єлена згуби ла свою ляльку. Продовження буде. НАШЕ ЖИТТЯ, ЧЕРВЕНЬ 1978 15 Тільки між нами і телефоном А ЧОМУ МИ НА ЗАХОДІ?
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
