Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
УТЕЧА ВІД ДІЙСНОСТИ (Замість репортаж у) Докінчення До Північної Америки я поїхала як делегатка СУА на III Світовий Конгрес, де мене вибрали заступницею голови СФУЖО на Південну Америку. Може цей пост, що ущасливив би когось іншого, на мене наклав певні обов’язки, які треба виконати, певну відповідальність, а з тим і деякі турботи. Я не раз уже бувала на різних конгресах, але Світовий Конгрес СФУЖО — це перший конгрес українського жіноцтва так великого маштабу, на якому я мала приємність бути його учасницею. Там я мала нагоду дечого навчитися та познайомитися з визначними жінками цілої діяспори. На мою думку, він був улаштований на високому рівні, старанно підготований і тому залишив в моїй пам’яті незабутнє враження. Канада, себто Торонто й околиці, які я мала нагоду бачити, дуже мені подобалися. Добре зорганізоване церковне й громадське життя та дружня співпраця між усіми товариствами й організаціями, в абсолютній гармонії, просто захопили мене. А люксусово влаштовані українські доми для старших віком — запорука для самітніх людей щасливо почуватися на старості — виробили в мене почуття надзвичайної пошани до тих, хто про те подбав. Це була дуже приємна втеча від арґентінсь- кої дійсности... Зустрічі із знайомими та приятелями, з якими я не бачилася від дуже давна (з деким більше, ніж 40 років), їхня щира гостинність, приязне відношення, невимушена ввічливість, це незабутні сторінки в альбомі там пережитого. Від’їжджаючи з Канади я на мить кинула своїй долі докір, чому то вона загнала мене в лікарню саме тоді, коли відходив з Австрії транспорт до Канади, куди й ми мали візи... А тепер з Канади я поїхала до Америки до свого брата, який живе в стейті Нью Джерзі й тут мала чекати три місяці, щоб побувати на весіллі своєї братаниці. Завдяки численним приятелям і незабутнім моїм товаришкам, яким присвячу колись спеціяльну статтю чи оповідання, три місяці мого перебування в Америці пройшли мені і скоро, і приємно і корисно/Розкинені по різних стейтах друзі запрошували мене відвідати їх, вітаючи мене з ’’відкритими руками”. Усі старалися показати мені найбільш цікаве й корисне в даному місті й очевидно, познайомити з життям українських громад. З часом я вже перестала дивуватися, що в усіх більших містах українці кожного дня мають свої радіопересилання, де говорять про все, що хочуть і виключно українською мовою. Це була втеча від нашої дійсности в Арґентіні... Мені влаштовували зустрічі, головно, із союзниками. У Дітройті й у Чікаґо я мала по два інтерв’ю в різних радіопересиланнях (обидва в радіопрограмах СУА). Особливе враження винесла я після перебування в Чікаґо, де завдяки динамічності та організаційним здібностям моєї подруги Сяхи Ф., я побачила більше, ніж цього сподівалася. Тут зовсім ЛІДІЯ ТАУРИДЗЬКА несподівано зустрілася з проф. Мирославом Антоновичем, славним організатором і диригентом Візантійського хору в Утрехті в Голляндії. Це мій давній товариш ще з гімназійних часів, з яким колись ми грали ролі в ’’Лісовій пісні” на сцені Львівського театру під режисурою артистки Лесі Кривіцької. Я була тоді ученицею 6-ої кляси гімназії, а він восьмої. Це був чудовий хлопець, талановитий актор. І з того часу ми не бачилися, аж тут на його доповіді ми зустрінулися по стільки роках. З давнього Мирося залишилася усмішка й блиск його розумних очей. Цього я йому не сказала, але й побоялася запитати його,^ що залишив час на обличчі колишньої гімназистки СС Василіянок... У Чікаґо українське "ґетто”, розташоване в промірі десяти бльоків із своїми церквами в старому й новому стилях на двох кінцях того самого бльоку, навіяло в мене тугу за життям серед свого середовища. Підеш бльок і там твоя приятелька, повернеш у бік — там живе друга. Пройдеш усього десять бльоків і скрізь зустрінеш своїх. Цей прохід українськими вулицями — це теж моя втеча від дійсности. Церква св. Володимира і Ольги із своїми модерними влаштуваннями та добре зорганізованим релігійно-громадським життям, розкрила мені правду, яку так по-різному інтерпретують різні люди. На мою думку, ця парафія це твердиня не ли ше релігійного, але й громадського життя. Це гарний шматок України в Чікаґо. Як членка СУА я хотіла якнайбільше познайо митися з життям Союзу Українок Америки, найбільшої чисельно жіночої організації, із своїм статутом та своїм 113 Відділами. Звичайно, вони розкинені по всій Америці й годі було всіх їх відвідати. Але, перебуваючи в Дітройті, де голова Окружної Управи влаштувала мені гарну зустріч із союзянками, у Чікаґо, де теж завдяки голові Окружної Управи (колишньої мешканки Арґентіни), я зустрінулася з союзянками, і в Пассейку й урешті в День Союзянки на Союзівці, там також я склала при віт від Союзу Українок Арґентіни, я. вже мала певну уяву, як працює Союз Українок Америки. А коли заступниця голови Централі Христя Н. повела мене до Музею СУА в Нью-Йорку, за що я їй невимовно вдячна, там я побачила справжнє завершення корисної праці та нагороду за труди й зусилля. У Канаді і в різних містах Америки я мала нагоду побачити музеї чи етнографічні збірки українського мистецтва. Одні багатші, інші менш багаті в експонати. Деякі з них мали чудові унікальні речі. І під час кожних таких оглядин, мені приходила все та сама думка, чому б не створити один імпозантний музей у Канаді, а один на всю Америку. Але цю думку вголос я щойно висказала кураторові Музею СУА п. Оксані Грабович, з якою познайомила мене Христя Н. Вона признала мені рацію, а побачивши моє захоплення експонатами, почала мені показувати їх та пояснювати їхнє походження, спосіб ткання вік тощо. Я не знала чим більше захоплюватися, чи експонатами, чи надзвичайно глибоким знанням молодої людини, дипломованого фахівця р ділянці музейництва, а найважливіше, її 8 НАШЕ ЖИТТЯ, ЧЕРВЕНЬ 1978 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
