Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Людмила Коваленко Д в і краси Біографічний нарис, вирізнений на Літературному Конкурсі СФУЖО у 1960 р. І. Княжна Варвара не могла докін чити молитов, так відтягав її ува гу тихий, безперестанний шепіт у передній кімнаті. Нашвидку до читавши „Отче наш", вона встала з колін і прислухалась. Не було ніякого сумніву —• там безупин ним потоком лились і лились сло ва, доганяючи і ніби вже перега няючи одно одне. Так без пере дишки могла говорити тільки Уля- на, найбільш довірена служниця старої княгині, чи то старша по- слугачка, чи то менша управитель ка. Її не дуже любили в домі, але й не боялись, бо вона так багато і так безупинно говорила, що най гірші скарги і найбільші злочини двірні, про які вона доповідала, я- кось вирівнювались, втрачали го- ментальній справі. Вища націо нальна рація накладає на наше жі ноцтво важливу ролю модератора громадського життя. Це є роля по- мірковування і стримування в мужчин спалахів фальшивої амбі ції, партійного закукурічення і взаємної нетолєранції та ненави сте. В імя збереження фізичної субстанції народу і духових його притаманностей, в імя майбутносте нашого народу українська жінка повинна прийняти цю ролю і як мати, жінка чи сестра впливати на злагіднення розходжень і на гро мадський мир. Це не проповідання повороту до матріярхату, не снування нежиттє вих думок про монопартійність чи інші нісенітниці. Член найвищого трибуналу в Петербурзі (не тям лю прізвища) в своїх спогадах з іудейської практики подає, що він українця негайно пізнавав по тому, що тоді, коли його щось питали, він негайно косився на свою жінку, запитуючи очима: А ти як гадаєш? . . . Ніодин нарід царської імперії не виказував та кої цікавої прикмети, каже автор спогадів. Отож цей своєрідний (якщо хочете) матріярхат є при таманний нашій національній гіси- строту і не викликали великого гніву. Зате Уляна знала все, що робилось як у панських палатах, так і в рабських закамарках, і про все чесно і без передишки пові домляла найперше княгиню, а пі сля всіх, хто мав час і охоту її слухати. — Це вже вона про руку дові далась, —- подумала княжна і по червонівши, глянула на свою пра ву руку. Там нічого не було видно, зви чайна ніби собі рука, а тимчасом від одного погляду на неї у княж ни Варвари спинилось на мить серце, щоб одразу ж гарячим по штовхом розлити тепло по всьому тілі. Цю руку вчора поцілував він, цей незрівняний геній, отой чудо- хіці і ми його досі зберегли. А розходження, партії, групи були і мусять бути. Але при присвічуван ні одного ідеалу, одної цілі мо же і повинна заіснувати взаємна толєранція . . . Ніколи і ніхто не зрегабілітує Любов Хведорівну Кочубей і ніхто не захоче колись регабілітувати наших сучасних воюючих пань чи дорадниць воюючих мужчин, а на віть тих, які мовчазною смирні стю і філософією „я — мовляв --- погоди не зроблю", допомагають в анархізації укр. публічного жит тя в такому грізному для нашого народу часі. Заключення: Треба, щоб укра їнська жінка кинула на вагу всю свою питому вартість, щоби всту пила в свої законні і притаманні їй права модератора нашого гро мадського життя. Це зовсім мож ливе. Треба тільки хотіти. Для „Нашого Життя", цієї жі ночої пресової трибуни, що 15 років почесно сповняла своє вели ке завдання, наше ювілейне поба жання : підтримати українську жінку в її спробах запровадити мир в українському громадському житті. 'В И Й чоловік із невинними і мудри ми очима, який учора трохи не до вів її до сліз, коли читав свої вірші. Княжна зупинилась посеред кім нати, намагаючись відтворити той незабутній вечір у всіх деталях. Найяскравіше запам’ятала вона, як раптово мінявся Шевченко, ко ли починав читати вірші. Він ціл ком перетворювався, а його голос, музичний і м’який, із несподівани ми нюансами щирого болю, від кривав, здавалось княжні, двері в саму глибінь його серця. Вона хотіла пригадати собі по ему, яку він читав — і зараз же покинула цю спробу. Поема була чудова, і вчора вона дивилась та слухала, не відриваючи від Шев ченка очей, сприймаючи його твір усім своїм єством. Але сам по собі цей твір, його тема чи спосіб ви слову не цікавили її, бо в той не забутній вечір поет і поезія, лю дина і мистецтво, музика голосу, і зміст слів, — усе злилось в одне, поєдналось у княжни у найвище переживанння, у мистецьку насо лоду, коли людина підноситься над звичайним життям у вічні обрії краси і чистоти. Коли вчора Шевченко скінчив читати, княжна Варвара не могла вимовити й слова, а тільки, встав ши зі свого місця, простягла до нього обидві руки .. .їй хотілось узяти його за руки й вивести звід си від цих дрібних людей, від цих земних клопотів, від усього мілко го, що непотрібно забирало його енергію і час і затримувало ши рокий потік його творчости. їй хо тілось вивести його кудись у не приступне гірське верховинця, і там на самоті служити йому, охо роняючи його від земного непо- трібу. їй хотілось бути першою і єдиною, для якої відчиняються оці двері його душі. І Шевченко, ніби розуміючи її, взяв обидві її руки в свої і низько схилився над ними, повільно і вдячно цілуючи одну. 4 НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1961. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
