Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
2 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2015 Пам’ятаючи про 90-ту річницю нашої організації, я задумалася над поняттям спад- щини. Протягом травня, коли весна у розквіті сил і коли любовно згадуємо матерів у День Матері, нас до глибини душі проймають важ- ливі життєві досвіди матерів в історії СУА – організації, яка відображає мудрість, перейня- ту від них протягом десятиліть. Що таке «спадщина»? Доктор Сюзан Босак, голова Проекту «Спадщина» (Legacy Project), твердить, що спадщина полягає у «навчанні з минулого, житті у теперішньому і будуванні заради майбутнього». Цікавою є аналогія зі світу природи, яку вона наводить: люди запитують, де найкраще садити молоде дерево – у просіку поміж дорослими деревами, чи у відкритому полі, на що «екологи гово- рять нам, що молоде деревце росте краще, якщо воно посаджене серед старших дерев. Причина полягає в тому, що коріння молодого дерева мають здатність наслідувати шлях, про- кладений корінням попередніх дерев, і в такий спосіб укорінюється глибше... Таким чином, сильніші дерева ділять ресурси зі слабшими, так що цілий ліс стає сильнішим». Це порів- няння демонструє суть спадщини: взаємозв’я- зок крізь кордони часу, «з відчуттям потреби в тих, хто був перед нами, і з відповідальністю за тих, що прийдуть після нас». А що ж є саме НАШОЮ відповідаль- ністю за тих, хто прийде після нас? Що буде нашою спадщиною, яку ми передамо їм? Якщо задуматися, то є багато рівнів і форм спадщи- ни: наша сім’я (діти й онуки), наше профе- сійне життя і здобутки, і, нарешті, наші внески у розвиток спільноти. Щоби бути успішними на будь-якому з цих рівнів, ми повинні думати про цілі нашого життя загалом, про те, чого ми бажаємо осягнути, і чи ці пляни відобра- жають те, що ми, як людські особи, цінуємо найбільше. Іншими словами, ми повинні мати певну «дорожню карту». І хоч перші дві сфери – сім’я і професійне життя – не завжди зали- шають нам вибір, адже ми мусимо якнайкра- ще плекати наші сім’ї, забезпечувати їх через свою професійну зайнятість, незалежно від того, вносимо ми чи ні що-небудь у розвиток спільноти за своїм свідомим вибором. Вкладати у нашу Американську Україн- ську спільноту є особистим вибором. Ніколи не думаймо, що одна людина нічого не змі- нить у долі нашої діяспори чи суспільства загалом. Ми не можемо дозволити принципу «Моя хата скраю» (my house is on the boundary) бути «пляном нашого життя». Винагорода буде дуже значуща і багата, і наш вклад, наші зусилля творять нашу спадщину. Можливо, я обрала цю тему саме тому, що останнім часом побувала на кількох похо- ронах і ближче познайомилася з членами сімей, друзями і професійними колеґами, які ділилися спогадами про тих, що відійшли у вічність. Зокрема, останній похорон, на якому я побувала, був Ірини Зєлик (Iryna Zielyk), ви- датної художниці і членкині української спіль- ноти у маленькому місті у північній частині штату Ню Йорк. Пані Зєлик залишила спад- щину і родині, і друзям, і професії, і спільноті. Так, її племінниця згадувала, що тітка навчала її мистецького смаку і заохочувала племінни- цю дивитися на природу більш усвідомлено та широкоглядно, і це вплинуло на професійне життя племінниці. Її друзі теж залишилися обдарованими: елеґантна і щедра натура пані Зєлик огортала їх теплом при кожній зустрічі. А професійною спадщиною стала колекція прекрасних, повних експресії живописних тво- рів художниці, якими захоплюватимуться майбутні покоління. Її вкладом в життя спіль- ноти було довголітнє членство у 64-му відділі СУА – відділі, завжди такому багатому на художньо-літературні таланти з Ню Йоркської спільноти. Крім того, знаючи про свою хво- робу, пані Зєлик зробила значний вклад у її церкву і у Суспільну Опіку СУА, щоб допомог- ти як її спільноті у США, так і її улюбленим землякам-українцям на Батьківщині. Пані Зєлик мала «дорожню карту» свого життя, її «хата» не була скраю! На мою думку, життя цієї жінки демонструє той факт, що вона прийняла рішення про той спосіб життя, який вона прагнула прожити, мала візію того світу, в якому вона ідеально прагнула би жити, а також цінні людські відносини і віру в те, що може допомогти своїй спільноті розвиватися. Яка «дорожна карта» кожного з нас? Всіх Матерів вітаємо щиро! Зичимо щастя, здоров’я і миру!
Page load link
Go to Top