Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2014 WWW.UNWLA.ORG 5 Лариса Дармохвал ІЗ СПОГАДІВ ПРО ДРУГИЙ СВІТОВИЙ КОНҐРЕС СОЮЗУ УКРАЇНОК У 1994 РОЦІ (Один день у Болехові) В Івано-Франківську 7 липня 1994 року зустрілися українки, яких колись терниста доля повела різними дорогами. Тепер вони – деле- ґатки ПЕРШОГО В УКРАЇНСЬКІЙ НЕЗАЛЕЖ- НІЙ УКРАЇНІ Другого Світового Конґресу Сою- зу українок. Дні 7-12 липня 1994 року стали незабутніми для 200 делеґаток Конґресу. Одним таким пам’ятним днем було 10 липня. Неділя. Болехів. Тут все було присвяче- не Наталії Кобринській, письменниці, організа- торці жіночого руху та першій феміністці, яка залишила українській жінці заповіт: «Йти крок за кроком, прямуючи до вищого розвою люд- ства». ...Ось делеґати Конґресу йдуть липовою алеєю, якою колись ходила Вона до місця вічного супокою, щоб помолитися на могилі батька і матері. Несуть квіти на Її могилу... Священик відправляє панахиду. І до болю в серці лине високо до сонця «Вічная пам’ять». А далі – виступи поетеси Ірини Сеник, Майї Груд- ки з Австралії, поета-політв’язня Зеновія Кра- сівського. Першою звернулася до всіх присутніх Любов Болюк, заступник голови СУ Болехова з такими словами: «Сюди, на тихий цвинтар, ми прийшли тою дорогою, по якій у зимову негоду 1920 року болехівчани провели в останню путь Наталію Кобринську і поклали на цьому місці її тіло на вічний спочинок. Скромно жила, в са- моті померла, над могилою не було промов,... Закопали ялиновий хрест. Згодом поклали надгробний пам’ятник, опис якого і текст до нього зробила Наталія Кобринська ще за жит- тя. На пам’ятнику лаконічний напис: “Мене вже серце не болить». Воно зупинилося навіки, а бентежна душа залишилася живою у творчій спадщині письменниці, у тих громадських справах, які започаткувала вона. То ж сьогодні над могилою невтомної трудівниці візьмім у свої серця великі помисли її, обіцяймо бути такими, якими хотіла вона бачити жінок... Союзянки з України Східної і Західної, з-за кордону, будьмо єдині у своїх діях. Хвилиною мовчання засвідчім єднання усіх нас, українок, солідарність з духом Наталії Кобринської. Хай полум’я маленьких свічечок, які засвітили ми отут, символізує світло, що йде від покоління до покоління і шириться по світі». ... За старовинним українським звичаєм зустрічали гостей хлібом на вишиваному руш- никові, вручаючи букети з волошок та житніх колосків. Біля пам’ятника Н. Кобринській крає- знавець Роман Скворій виголосив промову про славний рід Озаркевичів, його вклад у культу- рологічні процеси Галичини і поза її межами. Гості були приємно вражені виставкою, на якій представлені роботи народних умільців Долин- щини, Рожнятівщини, Болехівщини. Краса Бойківщини лягла тут ниткою на полотні, витворами з соломки, вербової лози. На вистав- ці „Бойківщина в живописі і слові” були кар- тини художників Проненка, Тимкова, Ткачен- ка, Теліжина, звучали поезії Марти Чопик. „Бойківська родина” зачарувала присутніх на- родними співами, відтворенням звичаїв і тра- дицій нашого краю. Несподіванкою стало і бой- ківське частування. На конференції (ведуча О. Лесів-Со- кульська) у доповідях : „Жінка-українка — за- бороло проти асиміляції” (Христина Сивенька- Бейлі, Австралія), „По невтореній дорозі” (Ла- риса Дармохвал, Болехів) було підняте акту- альне питання про ролю жінки у суспільному житті та значення великих починань Наталії Кобринської в ім’я майбутнього української жінки . Свято в Болехові закінчилося літератур- но-музичною композицією — триптихом про Наталію Кобринську: „Перша вчителька”, „Легенда літньої ночі”, „Смолоскип у темряві”. ...12 липня 1994 року. Івано-Франківськ. Урочисте закриття Другого Світового Жіночого Конґресу. Останні побажання. ...І прощальні слова, написані на аркуші паперу, що збереглись та сьогодні оживають: Omelana Rohoza, 65 E 1-th St., New York, N.Y. 10003 Я, як членка Союзу Українок Америки, бажаю багато сил у Вашій важкій праці на громадській ниві. Luba Ciuzak 3 Welkin St. Windsor Lord’s 5087I. A. Australia Я приєднуюсь до СУ Болехова.
Page load link
Go to Top