Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
30 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2014 НАРОДНІ ТАЛАНТИ У КРАЇНИ ГАЛИНА ТЕРЕМКО – МАЙСТЕР РОЗПИСУ НА СКЛІ Народні традиції в образотворчому мистецтві України сягають прадавніх часів Київської Русі. Вони виявилися в монумен- тальному мистецтві, іконописі на дереві, по- лотні та склі. Протягом багатьох віків твор- чість народних мистців була важливим ком- понентом духовної культури. Але хоч іконопис був підпорядкований потребам релігії в обра- зотворчому мистецтві, в тому числі розписі на склі, давньоруські майстри зверталися до образу людини, відтворення предметного і чуттєвого світу реального буття і позначені високим рівнем професійної майстерності й емоційною силою образної мови. Живопис на склі поширився на Західній Україні в ХІХ ст., художня особливість якого – яскрава колорит- ність, декоративність, окреслення силуетів фігур, рис обличчя, підкреслення основного без зайвих деталей. Цей дивовижний талант мислення роз- пису на склі успадкувала художниця з народу – Галина Теремко, уродженка с. Копачинці Городенківського району, що на Івано-Фран- ківщині, яка на повну силу проявила себе в цілковитій гармонії відчуття кольорів та умін- ня скупою палітрою, що притаманне цьому виду малярства, надавати образові мажорного звучання, а в поєднанні з матеріялом-склом відчуття легкості і дзвінкості барв. Це доказ того, що художниця досконало оволоділа спе- цифічними навиками творення. Галина Теремко закінчила Косівський технікум художніх промислів ім. В. Касіяна по кераміці, потім заочно Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва і народ- ний університет у Москві. З цього часу бере активну участь у виставковій діяльності у ре- ґіональних, обласних, Всеукраїнських та Між- народних виставках, за участь в яких неодно- разово нагороджувалась медалями, грамотами та дипломами оргкомітетів, схвальними відгу- ками відвідувачів. Пані Галина багато років співпрацює з видавництвом дитячого журналу «Дзвіночок» художником-ілюстратором, розписує церкви (Тернопільщина, Львіщина, Івано-Франківщи- на, Одеська область), на запрошення майстрів художнього ковальства виконує ескізи виробів з металу, та найголовніше – передає свій дос- від і навики малярства на склі молодим талан- там – керує гуртком образотворчого мистецтва при школі с. Копачинці, відкриває дорогу у дивосвіт прадавнього декоративного розпису на склі, яким достеменно володіє... Мирон Левицький, заслужений працівник культури України. ________________________________________________________________________ (Закінчення зі стор. 19) – Насте... Поцілуй мене, Насте! Вперше і востаннє... – Ні, – злякано прошепотіла дівчина і залилася сором’язливим рум’янцем, але розумниця-ніч прикрила його своєю полою. – Поцілуй мене, дівчино, на дорогу,... на вічну дорогу, на дорогу у вічність... Місяць піднявся з-за лісу і залив при- балок срібним сяєвом, яке несло в собі нероз- гадану тайну. Наче в храмі... на весілля.... Солов’ї не змовкали. Вони співали для неї, Насті, і для того невідомого повстанця з таким гарним благородним лицем. – Поцілуй... Вона більше не вагалася, нахилилася над ним, погладила розсипані кучері і, забув- ши сором, теплими дівочими устами припала до холодних уст повстанця... Воїн глибоко зітхнув і закрив очі... навіки. Настя зрозуміла, що це – кінець. Вона притулилася до скривав- лених грудей і заридала голосно на всю Укра- їну, на весь світ... Минули літа... Тільки Настя вже ніколи не поцілувала ні одного хлопця. Єдина дочка у батьків, обласкана, обкохана, відказувалася вийти заміж за всіх, хто сватався до неї. І ніхто не розумів, чому так. А коли змінилася доля нашої Батьківщи- ни, вона, посріблена сивиною, стояла біля воріт відбудованого жіночого монастиря. Вони відчинилися і Настя увійшла в монастир, щоб заховати за його замками свою тайну назавжди. І в той день також співали солов’ї, і Україна стрічала свою воскреслу волю... Від автора: про цей поцілу нок розказали мені в м. Городенці, як про правдиву подію.
Page load link
Go to Top