Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2009 7 Тато розповідав нам про тяжке табірне життя, про моральні знущання. В 1956 р. НКВД запропонувало йому написати наклепницьку обвинувачувальну статтю проти греко - католиць - кої церкви. Взамін обіц яли волю. Тато не хотів і не міг цього зробити. Я плакала. Тато молився. А ще бідкався, що не має ні часослова, ні мо - литвенника, то спочатку сумнівався, чи доходять його молитви до Всевишнього. Про це він роз - повів молодому теологу із Закарпаття. Одного р азу, коли батько молився біля бараку, до нього підійшов цей теолог і каже: – Коли ви молилися, отче, я почув дивний голос, що говорив – « Чорні ангели трублять тривогу – священик став до молитви!» В Мордовії тато пробув 12 років. На - решті, в квітні 1975 р оку тата звільняють. В совєтських таборах тато пробув разом 25 років, 5 місяців і 24 дні. З табору тата забрав брат Зеньо і вони їдуть до сестри Віри на Волинь в с. Уїздці Рівненської обл. Незабаром Великодні свята, ми всією родиною приїжджаємо туди, що б ви тати тата і провести ці свята разом на рідній Україні. Приїжджає ще рідна татова сестра Марія, яка відбула 10 - річне ув ’ язення в Тайшеті Іркутської обл. Всі радісні, веселі, багато фотографуємося. Тато, повний оптимізму, вірить, що скоро буде самостійна нез алежна Україна. В тата великі пляни – навчати внуків гри на скрипці, вчити дітей і внуків релігії. Тато чудово грав на скрип - ці, вчив нас співати старих українських пісень. Але на волі почалися нові випробування. Тата на Волині не хотіли прописувати і пі сля восьмимісячного проживання прийшов наказ з району в трьохденний термін виселитися з області. В січні 1976 р. тато приїжджає до рідної Коломиї, відвідує родину, товаришів, знайомих. Тато живе в сестри Ліди, та прописувати не хочуть, наклали Ліді штраф, що тримають у квартирі не прописаного перестарілого батька. Незабаром викликають чоловіка Ліди Петра і директора паперової фабрики п. Ільницького, де Петро працював, до НКВД. Там питають, чому він тримає у своїй квартирі не прописану люди - ну, священика. Пе тро відповів, що священик є батьком його дружини і що він не одружувався з батьком, а з його дочкою. Ще багато разів тата викликали до НКВД і наполягали на тому, щоб тато виїхав з Коломиї. І аж у 1978 році тата таки прописали у Ліди у віці 74 роки. За квар тирою, де жив тато, постійно був нагляд. Час від часу приходили псувати нерви уповноважений у справах релігії, хтось з МВД і прокурор. Нака - зували татові не відправляти Богослужіння, не збирати людей, не хрестити. Лякали новим арештом. Тато нервувався тими ,,гостями ” і більше хворів. Ми всі переживали за татове здоров ’ я і молилися за нього. Господь допоміг татові перенести дві операції на грижу. І ось 1989 рік, переповнена заля Народ - ного Дому, всі вимагають від міської ради пере - дати ключі від Свято - Михай лівського храму греко - католицькій громаді. В голови міста трясуться руки і ключі передаються під радісні овації братству греко - католицької громади. Правлячий єпископ кир Софрон Дмитерко від - криває церкву, освячує і починає перше Бого - служіння після 43 - х ро ків заборони. Перша хвилююча проповідь Владики – тато і я не можемо стримати сліз радості, що наша церква вийшла з підпілля. Тато дуже піднявся на дусі, почав щодня ходити до церкви. Відправляти не міг – тряслися руки, слабли ноги, але з радістю сповідав па ра фіян . Одного дня тато розповів, що вис - повідав сто людей, був змучений. Це було перед Вели коднем. Так склалася доля, що тато не вінчав сам своїх дітей, не хрестив внуків. Аж діждав хрестити своїх правнуків: Олеся, Ігоря, Христю, Олю, Марину. А в честь 50 - річчя УПА тато одержав медаль, як член спілки політ - в ’ язнів. Бу в ще такий випадок. Влітку 1991 року приїжджає в Коломию після повернення з Риму до Львова Верховний Архієпископ Блаженніший Мирослав - Іван кардинал Любачівський. Разом з коломийською громадо ю ми з татком і сестрою йдемо до міської ратуші, щоб привітати Вели - кого гостя. Люди стають обабіч дороги на вулиці Січових Стрільців, щоб дати дорогу процесіям, які йдуть з церков коломийщини на чолі з Блаженнійшим кардиналом Любачів ським, єпископами Соф роном Дмитерком, Пав лом Василиком, десятками священиків. Люди радісно вітають церковний провід, співають церковні пісні. І от, несподівано, до тата підхо - дить єпископ Павло Василик і говорить: ,,Бла - женніший кардинале, ось перед нами всечесній - ший отець Л укашевич, що сидів зі мною в тюрмі в Мордовії. Я Вам про нього розповідав. ”
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
