Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
6 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2009 З НАШОЇ ІСТОРІЇ ГОЛГОФА РОДИНИ ЛУКАШЕВИЧІВ (Закінчення. Початок в ч. 10 і 11) Після переводу татка у Воркуту здоров ’ я мами стало різко погіршуватись. Зболілому серцю доля нанесла ще один удар. Більше вже мама з татом не побачилися. Журба підр ивала мамині життєві сили. Положили маму в лікарню, та стан її здоров ’ я погіршувався з кожним днем. Лікарня була переповнена покаліченими шахтарями. В Інті було 16 шахт, де видобували кам ’ яне вугілля. Українці, що звільнилися з таборів без права повернення на Батьківщину, змушені були працювати в шахтах. Ніхто не дбав про безпеку роботи в шахтах і покалічених шахтарів щоденно привозили до лікарні. Робили важкі операції з ампутацією рук, ніг. Багато молодих хлопців вмирало як не в шахті, то в лікарні. 16 сер пня 1957 р. перестало битися серце нашої багатостраждальної Матусі на 51 - му році життя. Це був страшний удар долі для нас, осиротілих дітей на холодній чужині. Вислали татові телеграму в табір. Тато просив начальство відпустити його з конвоєм на похорон др ужини, та ніхто його слухати не захотів. Тато молився, страждав, плакав, пишучи листи - спогади: «Моїй найдорожчій в найчорніших днях мого життя... Наслідувати Твою любов, Твою праведність, Твою працьовитість, Твою терпеливість, Твою побожність, Твою шедріст ь для бідних і потре - буючих, щоби в Другому Світі я був гідним Тебе, щоби Тебе я там зустрів, де нема розлуки, болю, сліз, яких Ти стільки пролила за тих нещасних вісім літ... Щоб не сплямити неза - бутню пам ’ ять про Твою світлу остать, я запев - няю Тебе, кох ана моя, що постараюсь діточкам нашим нещасним заступити Тебе. А Ти допо - можеш мені добрими порадами та надхненням з потойбічного світу...Чи тямиш сон, який я мав в тюрмі? Бачу у сні, що йде багато людей на прощу в Гошів, а Ти, кохана, майже на самому пере ді обертаєшся і махає ш мені рукою, щоб я скоріше йшов... Сповнилася перша частина цього сну... Ти певно в Царстві нашої Небесної Цариці, а я ще мушу Тебе доганяти... Просив начальника поїхати на Твій похорон... Нове терпіння впилося своїм безжалісним жалом в моє серце. Судьба відмовила мені в можливості востаннє попрощатися з Тобою, моя найдорожча мученице! Це горе може тільки відчути в ’ язень, висланий з Інти без вини. Не маю можливості сповнити нашого прадідівського звичаю просити прощення у Тебе, моя коха на, загнана лютою долею як невинна серна, Тебе пращати і в остан - ній раз заспівати: ,,вічная пам ’ ять ” ... Я це своє терпіння і горе жертвую через руки Пресвятої Діви найдорожчому Пресвятому Ісусовому Серцю, щоби Твоя остання дорога була світлим входом в без межне життя і там благала щасливої останньої дороги мені, а колись і діточкам нашим.» Похорони мами були великі, зібралася майже вся репресована Інта. Зібрали трохи гро - шей для нас, дітей. З невимовним жалем ди - вилися ми, як опускають домовину у яму з вічн ою мерзлотою. Прости нам, матусю, всі наші непослухи... Влітку 1958 р. Ліда, Орися і Зеньо їдуть в Коломию до бабці Марії і маминих сестер.Орися залишається в тети Меланії, а Ліда з Зеньом вертаються в Інту. Ліда повертається до Коломиї в 1960 р. Дарця вих одить замуж в Інті за Миколу Кривоноса. На Львівщині їм не дають дозволу на проживання, тому вони їдуть на Черкащину. Зеня після закінчення середньої школи заби - рають в армію. По закінченню служби в армії теж приїжджає в Коломию. З великими трудно - щами йом у вдається прописатися у бабці. А татко наш дальше мучится у мордов - ських таборах суворого режиму. Посилки дозво - ляють посилати два рази на рік. По черзі всі їздимо до тата на побачення. Згадує Орися: « Я вийшла заміж і ми з чоловіком поїхали в 1971 р. до тата. З Москви доїхали до станції Потьма - 1. Густі ліси оточували нас, коли ми дальше їхали вузькоколійкою, збудованою арештантами, по тім ще йшли пішки до станції Озерна. Табір справив на нас гнітюче враження: високі вишки з охоронцями, колючі дроти в три ряди. Нам дали в кімнаті побачень зустріч протягом однієї доби. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
