Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
трохи затемнилось те ясне враження, але з са мого початку сей контраст межи нашим і тутеш нім життям сливе соліпив мене” (199). А ось що вона каже про українську мо лодь: „Поміж нашою молодою громадою поча лось таке „западничество”, що багато хто бе реться до французької, німецької, англійської та італійської мови, аби могти читати чужу літе ратуру”. (Лист до Драгоманова, ст. 136, 138). Цікаво почути також, що Леся думала про галичан і наддніпрянців: „Не знаю, чим об’яс- нити: галичани краще говорять, ніж пишуть, а українці краще пишуть, ніж говорять. Що ж до того, що українські сім’ї говорять по-російськи, то, здається, не так давно було, що галицькі русинські сім’ї говорили по-польськи, - якби у нашої мови були такі права в Росії, які є в Галичині, то я твердо вірю, що й ми не зосталися б позаду. Жаль мені, що межи Галичиною і Україною в останні часи частіше перелітають камінці, ніж слова щирої правди”. (Лист до Осипа Маковея, ст. 219). Про партійне галицьке життя Леся була негативної думки: „Про партії галицькі прихо- диться сказати, що вони одна одної краще щодо полемічних звичаїв. Проте, на мою думку, ра дикали роблять більше позитивної роботи в народі і ближче стоять до його потреб. А що в них часто літературна війна доходить до кані бальства, се правда. Бувши у Львові, я казала про се декому з радикалів, - мені відповідали, що інакше не можна, - A la guerre comme а la guerre. Але, очевидно, я не маю „політичного темпераменту”, бо ніяк не можу зрозуміти ко нечносте такої тактики військової” (212). Чи не є це недавні бійки в українському парламенті? Про „ура-патріотів”та запеклих націоналіс тів у Лесі були недвозначні думки. У листі до Кривинюка вона пише: „Ілля Борисович (...) спи тав мене: „Можно ли Вам придти с великорос- сом? Я сльїшал, Вьі такая малороска, что, может бьіть...” Я не дала йому скінчить і почала лая тись: „За кого Вьі меня принимаете?” І т. ін. Я не знаю, звідки пішла ся слава, що я така ненависна націоналістка?” (ст. 388). А ось як вона іронізує в листі до Драгома нова: „ Або знов таке речення: „Якби я був галичанином, то був би радикалом, а коли я українець, то я буду уміркований ліберал” - ... Здається, до переконання належить і се: „Я не п’ю чаю, бо се московська вигадка, я не ходжу зроду в київський театр, не читаю дурної ро сійської літератури, їм не „бліни”, а „млинці”, а коли б то були „бліни”, то я б їх не їв”... Наслу хавшись таких милих розмов від людей, що звуть себе патріотами та українофілами, боїшся, як вогню, коли б хтось тебе не назвав сими йменнями...” (ст. 246). Щодо росіян вона пише: „...російське ради- кальство (...) не завжди було винно, що українці там поринали в ньому і тратили свою національ ність; се скорше вина недомислія самих укра їнців”. (Лист до М. Павлика, ст. 168). І ще: „Я не дивлюсь так безнадійно на ро сіян та українців, як більшість старого поколін ня, тільки жаль, що у нас чомусь усе мусить іти таким тихим слимаковим ходом. Запевне, колись щось путнього буде і у нас - але коли?” Думаю, що усім знайомі випадки, коли національне питання стає приводом для супере чок та непорозумінь не лише на громадському чи політичному рівні, але й на побутовому. Нарешті наведу кілька Лесиних спостере жень над українською психікою та причинами, які на неї вплинули (і далі впливають): „Справді, нам тільки здається, що хтось інший може нас визволити від сумніву в нас самих. Ні, сього ніх то інший не може зробити, тільки ми самі - і то не завжди”. (Лист до О. Кобилянської, ст. 482). „А що наші люди лінюхи, бачу я тепер добре. У нас бо таки громадського виховання нема ніякого, а через те й громадського почуття бракує (...). просто сплять сном праведних, та сни їм золоті привиджуються. Та думаю, що то недовго триватиме, бо дедалі то такі часи нас тають, що треба або так заснути, щоб і сни ніякі не снились, або вже прокинутись зовсім і про всякі сни забути”. (Лист до М. Павлика, ст. 168). „...Добрих популярно-наукових книжок (...) у нас мало. Найбільш мені приходилось зав важити брак книжок по історії, своїй і чужій (...). Біда, що більшість нашої громади сидить на самій нужденній російській пресі, а через то не бачить як слід світу ні того що в вікні, ні того, що поза вікном”. (Лист до Драгоманова, ст. 186). Є ще багато цікавих - актуальних - думок у Лесі на тему браку єдносте, українського „знакомитого індивідуалізму”, але перейдемо тепер до жіночого питання. Ось деякі її думки: Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top