Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Завіса впала - долі марний знак... Хіба заради грошей, Слави й шмаття Жили отак і помирали так? Тим часом життєва трагедія актриси пов торилася несподіваною драмою в сучасному житті музею-заповідника хутір „Надія”. Є там знаменита дубова алея, посаджена корифеями українського театру, братами Тобілевичами, Марією Заньковецькою, Ганною Затиркевич- Карпінською, Денисом Мовою. Дубам уже сто двадцять років. Меморіяльні дерева бережуть пам’ять мистців, що благословили їх на життя посеред степу. Проте, є чимало підстав думати, що дерева успадкували і долю, й характери корифеїв. Наприклад, дуб Миколи Садовського, що стоїть поряд із деревом Марії Заньковецької, своєю кроною майже цілком перебрався в гілля Маріїного дуба. Очевидячки, жалкуючи за недолюбленим і тут не відпускаючи свого кохання. Поряд із деревом Марії Костянтинівни ще не так давно був дуб „Соловейко”, поса джений сестрою братів Тобілевичів Марією. На жаль, сьогоднішні відвідувачі хутора вже ніколи не побачать дуба Марії Карпівни. У його життя така ж коротка доля, як і у Марії. Його вразила блискавка, він хворів і дочасно помер, осиро тивши дубів-побратимів. Працівники музею під садили на його місце молоденького дуба, виро щеного з жолудів Маріїного дерева. Цю статтю ми отримали 15 грудня 2006 р. від доктора філологічних наук, члена Спілки письменників України, літературознавця, професора Леоніда Куценка (він підписувався тільки Леонід Куценко). 22 грудня 2006р. Леоніда Куценка не стало. Залишив нам серію статтей про непересічних людей України. Забрав зі собою нашу вдячність і скорботу за непересічним серцем і пером письменника. Світлий образ Його залишиться в пам’яті шанувальників красного письменства України, незабутніми сторінками у читачів „Нашого Життя Земля Вам пухом, пане Леоніде! Він вийшов на хвилинку ... Такої трагедії не переживали давно. Її не приймає душа, її відштовхує свідомість. Бо хто міг сподіватися цієї смерті, такої безглуздої й страшної? У яку шпаринку вона втиснулася між оберегами життя? Чи його доля на якусь мить заплющила очі - і під той кліп ока сталося непоправне: його остання мить перейшла у вічність... Повний сил, енергії, він мав багато планів. На нього чекали архіви, книжки, імена ще не по вернуті з забуття; чекали не прорецензовані дисертації, автореферати; його любили студенти й аспіранти; його шанували колеги; його знали в Україні й світі; до нього тягнулися люди, до його слова прислухалися... Боже, звідки взявся цей минулий час? Ще вчора, позавчора ми спілкувалися на ка федрі, жартували, говорили про зустріч Нового року... І хто міг знати, що 2007 рік настане без нього... Леонід Васильович Куценко - доктор філо логічних наук, професор Кіровоградського дер жавного педагогічного університету імені В. Винниченка, заслужений працівник народної освіти України, лауреат премії імені Євгена Ма- ланюка. Народився в селі Вільхове Ульянівсько- го району на Кіровоградщині. З рідним краєм пов’язане все його життя. Він любив степ, обож нював Синюху. Захоплено ділився знахідками з історії цієї землі. Писав про земляків - знаме нитих і звичайних людей. І скрізь знаходив дія- мантик, що давав змогу по-новому глянути на відоме або уявити невідоме. Мав око пильне, ду шу чуйну, розум гострий. А ще - руки невтомні, які все вміли робити. Так, він любив свій край і навіть не до пускав думки, щоб покинути його й податись у світи, хоча охоче працював у бібліотеках і архі вах Праги, Варшави, Нью-Йорка. В інтерв’ю, яке було опубліковано за кілька днів до трагічного кінця й виявилось останнім, він сказав: ”Я не ви живу в їхньому світі, не виживу без нашого по лину, без степу, без запаху річки і зілля. Я страшенно закоханий у рідну землю...” Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
